«МИГ» уже повідомляв про те, що через пошкодження окупантами Каховської ГЕС почав знижуватися рівень води в нижньому б’єфі Дніпра біля Запоріжжя. До того ж, росіяни навмисно відкрили шлюзи та не допускають на ГЕС ремонтні бригади, що спричинило ще більше обміління річки та Каховського водосховища. Все це вже призвело до серйозних наслідків – масової загибелі риби в заплавах. За попередніми розрахунками збитки становили 105 млн грн.
Опинилися на суші і багато звичних місць нерестовищ, що ускладнює весняний нерест риби. Крім того, постраждали кормові мікроорганізми на мілководді, а через брак корму наступного року також будуть несприятливі умови для нагулу малька.
На жаль, браконьєри теж ускладнюють ситуацію. Як зазначають фахівці Запорізького рибоохоронного патруля, через низький рівень води в акваторії Каховського водосховища риба скупчується на руслових ділянках. І наразі саме тут фіксуються масові порушення правил рибальства з використанням заборонених знарядь лову.
Лише за січень цього року державні інспектори рибоохоронного патруля вилучили з водойм області 56 заборонених знарядь лову. У лютому за одну добу у правопорушників вилучили 12 заборонених знарядь лову, а сума завданих рибному господарству збитків внаслідок викритих порушень склала майже 400 тисяч грн.
Слід також зауважити, що і до повномасштабної війни фахівці били на сполох з приводу зниження біорізноманіття та загальної кількості риби в Дніпрі. Тому відповідні служби проводили штучне зариблення. На це виділялися мільйонні кошти, але навіть їх було замало для вирішення проблеми. Тому сьогодні, за умов війни, треба зробити все можливе, щоб не втратити хоча б те, що лишилося.
Про те, як протягом останніх десятиліть змінювалася екосистема Дніпра і до чого це призвело, «МИГу» розповів головний спеціаліст відділу іхтіології та регулювання рибальства Запорізького рибоохоронного патруля Максим Бронзюк.
Ловись, осетре, – великий і дуже великий!
Нащадки запорізьких рибалок, зі слів своїх батьків та дідів, розповідають дивовижні історії про риболовлю на Дніпрі на початку 30-х років минулого століття [тоді ДніпроГЕС ще тільки будувалася]. Весною риба масово йшла на нерест. Основним об’єктом промислу, заради якого в цей період сюди масово з’їжджалися любителі лову, був чорноморський оселедець. Так от, на порогах у районі села Петро-Свистунове, рибалка вибирав місце, де між скелями був невеликий прохід, через який іде вода, і опускав туди значних розмірів підсаку. На березі вже стояв віз із бочками та сіллю. Опустив підсаку у воду, перекурив кілька хвилин, – і можна витягати улов. Оселедця та осетра [так, тоді в Дніпрі були осетри, це на байки!] – відразу в сіль. Іншу рибу, включаючи сазанів, судаків, ляща, могли взяти тільки «на юшку» або зовсім випускали назад у річку. У ті часи цю рибу особливо не цінували. Загалом, за тиждень набирали 16 діжок добірної риби і поверталися додому. Така ось рибаловля була 1932 року. Але потім усе змінилося…
До того, як Дніпро перегородили греблями, у ньому мешкали риби трьох екологічних груп: місцеві, напівпрохідні та прохідні.
Місцеві риби постійно живуть на невеликих ділянках річки та тривалих міграцій не здійснюють. Це щука, сазан, лящ, плітка, карась, сом, лин.
Напівпрохідні – ті ж види риб, але вони мешкають у гирлах річок і опріснених ділянках морів [прісноводна риба витримує солоність до 12-ти проміле]. У нашому випадку це нижній Дніпро та Дніпровсько-Бузький лиман. Напівпрохідні риби становили більшість видового складу дніпровських мешканців нашої області. Це судак, чехонь, лящ, тарань, синець, білоочка, сазан, рибець, клепець, густера. На нерест вони йшли вгору за течією. Міграції не здійснювали хіба що щука та карась.
І треті – прохідні риби, які живуть лише у морі, а нерестяться у річці. При цьому можуть проходити відстань до 700 і навіть 1000 км. Це чорноморські оселедці і всі види осетрових (крім стерляді) – осетр, білуга, севрюга, шип.
Раніше 80 відсотків річного стоку води припадали на квітень-червень. На кам’янистому та піщано-галечниковому дні при постійній течії нерестилися осетрові, оселедці, риби-вусачі, рибці, подусти, голавлі, язі, ялинці, чехонь, жерех.
Місце, де зараз стоїть Каховська ГЕС, – вузьке, подібне до пляшкової шийки, якщо вважати, що біля сіл Біленьке та Малокатеринівка – днище «пляшки». Тому у весняну повінь рівень води тут різко піднімався на кілька метрів, а потім повільно падав протягом двох-трьох місяців. Вода заливала величезні площі Консько-Дніпровських плавнів. То були заливні луки. Саме сюди прямували на нерест щуки, судаки, соми, сазани, лящі, тарань, густера, синець, білоочка. І більша частина цієї риби приходила з низовин Дніпра та Дніпровсько-Бузького лиману. Умови чудові: трава на заливних луках має властивість рости під водою. Вона вегетує, виділяє кисень. Якщо подивитися зверху в сонячний день, то вода на поверхні легенько вирує від бульбашок, тож ікра риби ще й збагачується киснем. Невелика глибина забезпечувала швидке прогрівання води, бурхливий розвиток планктону та прискорене зростання мальків. Повільний спад рівня води дозволяв малькам підрости та безперешкодно «скотитися» в русло. То були ідеальні умови для нересту, яких сьогодні вже немає.
Дніпро – вже не річка, а каскад водосховищ
Після будівництва гребель Дніпро, по суті, перестав бути річкою і став каскадом водосховищ із екосистемою ближче до озерного типу. Будівництво Дніпровської ГЕС відрізало 80 відсотків нерестовищ прохідних риб, а Каховська гребля – повністю.
Греблі перекрили природні шляхи міграції, і вже лише тому змінився видовий склад риб. Оселедець, що залишився, сьогодні має невеликі розміри і вже не утворює промислових скупчень. Осетрових у Дніпрі взагалі не стало, а ті нечисленні, що мешкають у Дніпровсько-Бузькому лимані, вирощувалися штучно на осетровому заводі у Херсонській області.
Будівництво водоймищ також призвело до перерозподілу стоку води.
Сьогоднішній Дніпро – це штучно регульована система. Причому на території України Дніпро повністю зарегульовано.
Вода тече волею людини. Коли та яку гідротурбіну на якій ГЕС увімкнути, вирішує диспетчер єдиної енергосистеми з Києва.
Є такий нормативний документ – «Правила експлуатації Дніпровського водосховища». Він визначає, які рівні води можуть бути для кожного водосховища, які режими тощо. Крім того, є міжвідомча комісія, до якої входять представники від енергетики, рибного промислу, транспортної інфраструктури, сільського господарства тощо. Щокварталу вони збираються [принаймні так було до повномасштабної війни, – ред.] і вирішують, якою має бути витрата по кожному водосховищу, рівень води та ін.
В Україні головне водосховище, що регулює, – Кременчуцьке. Під час повені воно наповнюється першим, Каховське – останнім. Наприклад, навесні вода на мілководдях Каховського водосховища вже прогрілася, щуці, окуню, плотві, лящу треба йти на нерест, а води немає. Найбільше страждають ранньонерестуючі риби – щука та окунь, чисельність яких останніми роками знизилася катастрофічно.
У Запорізькому та Каховському водосховищах, до пошкодження Каховської ГЕС російськими окупантами, рівень води протягом року завжди вагався у незначних межах – 0,7 м та 1,4 м відповідно. Обидва водосховища існують у так званому іригаційному режимі для забезпечення роботи численних зрошувальних систем. Високий і постійний рівень води був із червня до жовтня, мінімальний – у лютому.
Ще є таке поняття, як добове регулювання навантаження частоти та навантаження в електричних мережах. На Запорізькому водосховищі вище ДніпроГЕС допустиме добове коливання води становить 70 сантиметрів – у суворо обумовлених позначках.
Як впливає добове регулювання на нерест риби? Риба реагує на підвищення рівня води. Найвищий рівень зазвичай з нуля годин до сьомої ранку. Керуючись інстинктом, риба вночі виходить на залиті мілководдя і нереститься, а вранці вмикаються турбіни, рівень води падає. Результат – ікра на суходолі.
У 1990 році було зафіксовано загибель трьох мільярдів штук ікринок плотви по всій акваторії водосховища! Водойма втратила в перспективі 500 тонн риби.
Агентство рибного господарства в Запорізькій області подало позов до суду та виграло його. Після судового рішення змінили правила експлуатації Дніпровських водосховищ та встановили граничні коливання на період нересту не 70 см, а 40 см. З того часу масова загибель ікри від обсихання на Запорізькому водосховищі не фіксувалася.
У Каховському водосховищі рівень води навесні не прив’язаний до конкретних позначок та піднімається у міру наповнення водосховища. У 60-ті роки минулого століття добові коливання досягали одного метра. Ікра гинула у величезних масштабах, що значно знизило кількість риби. З середини 70-х років розмах добових коливань знизився до 0,3-0,5 м. І все ж таки обсихання і загибель ікри іноді спостерігалася.
Допоможуть «біологічні меліоратори»
Сам факт перекриття Дніпра греблями вже створив несприятливі умови для нересту риб. Повністю зникли дніпровський вусач чи марена, ялинець тощо. Майже не залишилося берша, язя, подуста, чехоні, рибця, жереха. А улов більшості цінних риб, які ще залишилися в Дніпрі, зменшився вдесятеро.
Відбувалися інші негативні процеси. Вода заливала заплаву і не сходила, рослинність у результаті перегнивала й забруднювала водоймище. Це називається вторинне забруднення. Сюди ж можна віднести і розмив берегів Каховського водосховища [і не тільки], при якому до водоймищ щороку потрапляють сотні тисяч тон ґрунту. Водосховища швидко замулюються, заростають і заболочуються.
Іхтіологи, які брали участь у розробці проекту будівництва ДніпроГЕС та заявляли про значні збитки рибному господарству та майже повну втрату осетрових від будівництва греблі, згинули у сталінських таборах, як вороги народу. Країна тоді мала інші пріоритети.
Однак пізніше для компенсації негативного впливу гребель було збудовано нерестово-виросне господарство площею майже 1000 га на річці Конка, яке на державні кошти вирощувало та випускало у водосховище молодь сазана та ляща. Але, враховуючи масове цвітіння води у водосховищі, з 60-х років господарство перейшло на випуск у Дніпро молоді так званих біологічних меліораторів, що поїдають водорості – товстолобиків та білого амура. Згодом улови рослиноїдних риб стали зростати і за кілька років досягли 1500-2000 тон на рік.
Одне лише «але» – товстолобики та білий амур в умовах дніпровських водосховищ не розмножуються. Тому, щоб виловлювати до двох тон за сезон дорослого товстолобика, потрібно щороку запускати в річку 2,5-3,0 мільйонів голів молоді цієї риби.
Проте бюджетне фінансування поступово скорочувалося. Як наслідок – пропорційне зменшення вилову рослиноїдних.
З 2004 року, вперше в Україні, розпочалося виділення коштів на біологічну меліорацію із Запорізького міського та обласного екофондів. З 2007 року ці заходи увійшли до програми розвитку рибного господарства Запорізької області. Тоді ж було відновлено фінансування з держбюджету. Завдяки цьому у 2007-2009 роках на зариблення додатково витратили 2,5 млн грн. Але
з 2010 року [відразу після того, як до влади в Україні прийшов Янукович зі своїми проросійськими поплічниками] держфінансування біологічної меліорації було припинено. А проблема лишилася.
У наступні роки штучне зариблення частково відновили. Більш того, 2021-го у Дніпро в районі міста Херсон було випущено близько 1,5 млн екземплярів осетрових риб – стерляді, осетра та севрюги. Це було зроблено вперше у рамках програми з відновлення популяції осетрових видів риб, які занесені до Червоної книги України у категорію – зниклі. 2022-го програму планували продовжити, але завадила війна.
Дії російських окупантів, які сьогодні свідомо обмілюють Каховське водосховище, значно загострили проблему. Але дані щодо загиблих біоресурсів внаслідок дій російських загарбників будуть систематизовані і на їх підставі країні-агресорові пред’являти позов.
В іншому все залежатиме вже від нас самих – від того, наскільки відповідально й дбайливо ми будемо ставитись до тих багатств Дніпра, які маємо.
Підготувала Світлана ШКАРУПА
Фото авторки та з відкритих джерел
*Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
