І справді, колись пролетіла куля. Ось – гільза на піску, між уламками черепашок на березі Старого Дніпра. Коли ж вона пролетіла? Чи забрала чиєсь життя? Як там у пісні? “Вот пуля пролетела, и товарищ мой упал”. Як упав Янковський, підстрелений Висоцьким, за сюжетом фільму «Служили два товарища».
Зараз, коли Дніпро має контури, більше схожі на ті, які тут були в часи минулих воєн, можна зрозуміти, що місце, де знайдені гільзи, мілке. І до протилежного берега, де тепер стоять навшпиньках причали, близько.
Дніпро, що втратив свою лінькувату важкість, тече живою водою, яка нині прозора та бистра.
І от, відкриває тайни.
На гільзі розібрали цифри та літери. І – маємо дослідницький азарт – встановлений і рік виробництва, і виробник.
Тула. 1919 рік.
Тульський патронний завод: “веде свою історію з 17 травня 1880 року. …28 липня 1918 року завод було оголошено власністю РРФСР. Під час Громадянської війни Тульський патронний завод із серпня 1918 року по 27 червня 1919 року виготовив майже 163 мільйони патронів із 204 мільйонів, випущених у країні”.
Тож, робимо висновки, що для захоплення влади в країні потрібні були не лише телефон та телеграф. Потрібна була зброя. Що і зробили більшовики, швиденько забравши у власників не тільки патронний, а, звісно ж, і Тульський збройний завод.
І ось, дещиця з мільйонів патронів опинилася на нашому березі. Хто стріляв тут? Білі? Червоні? Петлюрівці? Бійці повстанського загону «Чорна Хмара» з села Вознесенка?
Чиї закам’янілі кістки вимиває течія Дніпра? Кого наздогнала куля?
Пісня і зараз справедлива. Коли ж вона народилася?
Вплів її колись у свій твір, намагаючись дати правдивий портрет Нестора Махна, письменник Сергій Мосіяш.
Випливла вона у 1968-му в фільмі «Служили два товарища».
І прозвучала у 1980-ті у задерикуватих радянських музикантів.
Та де ж вони поділися нині? Лише посіпаки нового царя залишилися…
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
