Творчі події до Дня Незалежності у театрі VIE залишили відчуття моментальності, неможливості повторити побачене деінде, тривалості події лише під час події. Бо як зібрати трепет душевний та зробити з нього слова? Так же важко, як сконцентрувати у театральній події емоційний, мовний, пластичний відбитки нашої історії.
Як на мене, все вдалося.
Занотую мої відчуття від кожного фрагменту VIEчорниць,
починаючи з інтермедії у національному колориті на майданчику біля театру [Ростислав Анасийчук та Андрій Лятуринський], продовжуючи концертом у фоє театру, де у виконанні Михайла Савицького та Дениса Астаф’єва [повстансько-добровольчий кантрі-гурт «Корк»] прозвучали переливчасті ірландські мелодії та пісні…
Я б приплюсовала ще звукорежисера, його участь відчутно досконала. І маленьку слухачку у промінчику світла, вона й сама була як промінчик.
…І ударні ударні, повтор навмисний – коли слухачам дали інструменти, щоб розмножити ритм та дзвін музики…
Я б додала до вражень ще вигук Михайла до Миколи Махевського, якому на цьому концерті дістався барабан, а за життя – роль одного із стовпів, на якому тримається театр VIE…
У перфомансі, де канвою була програма:
“Зараз ми є творцями, а актриса полотном… Беріть зі столу речі та вдягайте… Разом ми створюємо живу мотанку – сакральний український оберіг…” –
мені здалось, що героїня Алени Павлухіної не просто лялька, вона проживає життя – з дитинства, чи не з пелюшок, до юності та до материнства.
Надзвичайно щемно бачити, як дорослішає мотанка за декілька хвилин…
А може, це не мотанка? Може, це Україна?
Пісню, обрану для пластичного етюду, я знайшла у мережі по окремих словах. Що запам’ятались – така вже дотепна річ народна пісня.
“Наша Хима по базарю ходила…
…Як наросте лист широкий лопуховий
Та й пошиєм шарахванчик розчехваничик лопуховий
Десь взялись попові кози
Та й об’їли шарахванчик розчехванчик розчехнистий розмахнистий
Лопуховий…”
Це вже пізніше я зрозуміла деякий відгук DachaBracha, а під час тривалості цього номеру я відчувала волю – волю до сміливого руху юних тіл, небалетно щиро тілесних, при цьому гнучкіших за вербове гілля та енергійних до вибуху…
Слова номеру Ольги Донік – це пророцтва Сергія Жадана із циклу «Тамплієри»… Його неповторність і жіночій формі транскрипції творів. Думаю, Сергій Жадан був би радий чути таке жіночне віддзеркалення своїх думок.
Авторський номер Андрія Вермана кристалізує слова, що Україну треба любити, як жінку…
Антон Коршун та Pavlova Sobaka ритмічно розбили на фрагменти вірш Олександра Підсухи «Мова» – “яка чудова мова”… де кілька синонімів, і стріляє байрак – байрактар, де є місце вибухам і дисонансам сьогодення.
Що ми можемо протиставити цим дисонансам?
Тільки своє вразливе життя, м’яке та пластичне тіло, химерне плетиво думок та волю до перемоги – це інструменти, якими ми доводимо свою сутність.
Свою незалежність.
Інеса АТАМАНЧУК, фото автора
