21 липня пішов у засвіти запорізький художник, член Національної спілки дизайнерів України Віталій Пилипенко. Усього тиждень не дожив майстер до 20-річниці затвердження герба і прапора Запорізької області (27 липня 2001 року), розробником яких був Віталій Павлович. За оцінками фахівців з геральдики, саме запорізький Герб вважається одним з кращих в країні.
Досконалий Професіонал з бездоганним смаком
Віталій Павлович Пилипенко народився 19 травня 1948 року у Львові. У 1953 році сім’я перебралася до Запоріжжя.
По закінченні школи він рік працював на абразивному комбінаті, а з 1967 по 1972 рік оволодівав складною технологією лакової мініатюри у Палехському художньому училищі. Першим вчителем і наставником Віталія був народний художник СРСР Микола Зіновьєв.
Здобувши освіту, Віталій Пилипенко повернувся до Запоріжжя. Працював старшим художником-реставратором у заповіднику запорозького козацтва на Хортиці, брав участь у розкопках.
У 1974-1977 роках працював на фірмі побутових послуг “Дніпро”.
Займався монументальним мистецтвом, промисловою графікою, книжковою ілюстрацією, мініатюрами у ювелірному мистецтві. Пізніше предметами його особливої зацікавленості стали геральдика та іконопис.
В усіх проявах свого мистецтва Віталій Пилипенко був досконалим професіоналом.
“Виталий был потрясающим мастером с огромными знаниями, широчайшим кругозором и безукоризненным вкусом, – згадує знаний запорізький художник Леонід Томілін. – При этом он был человеком крайне неприхотливым в быту и скромным, непретенциозным в общении.
В художественной среде люди нередко закрыты или, наоборот, склонны к выпячиванию собственного «я», с ними сложно творчески общаться. А с Виталием всегда было приятно и легко. И он всегда был готов откликнуться на просьбу о помощи.
Приведу один пример. Для проекта мне требовалось определиться с шрифтами. Это вещь довольно коварная, и я попросил у Виталия консультации. Меня как графика сложно чем-то удивить, но когда он показал мне свои разработки, я ахнул: он попал в самую точку. Безусловно, за этим стояли его глубочайшие знания и большой опыт, но меня поразило, как он сумел проникнуться идеей и предложить собственное авторское видение, которое абсолютно гармонировало с моими задумками.
Виталий был человеком поразительной внутренней культуры. Таких людей и мастеров очень немного. И очень жаль, что власть их по большей части не видит и не ценит”.
Карти для музею
Внутрішньою потребою Віталія Пилипенка було вивчення й відображення історії України, нашого краю та запорозького козацтва. Ще під час навчання у Палеху він зробив мініатюру «Запорожці». А по навчанні він часто звертався до цієї тематики, створюючи ліричні й батальні мініатюри у традиціях українського бароко, і багато років співпрацював із музейними установами Запорізької області.
“Мы познакомились с Виталием в 1973 году, когда я пришла работать в музей, – розповідає завідувачка відділом історії краю Запорізького обласного краєзнавчого музею Зоя Попандопуло. – Тогда в старом помещении на Гоголя, 47, в отделах охраны памятников и народных музеев собралась молодая компания историков и археологов – Клара Карафин, Алла Плешивенко, Светлана Ляшко, другие энтузиасты, которые плотно вместе работали. Часто к нам присоединялся и Виталий Пилипенко. На раскопках в Августиновке он делал удивительные зарисовки в палехском стиле наших находок. К сожалению, эти рисунки не сохранились…
Позже, когда мы стали создавать экспозиции «Запорожский край в период XV-XVIII столетий» и «Край в конце XVIII – первой половине XIX столетий», началось очень плотное сотрудничество в оформлении залов музея”.
За словами Зої Харитонівни, для унаочнення історичної атмосфери музеологи не мали нічого, окрім зображень гравюр та малюнків у книжках чи енциклопедіях. Віталій Павлович узявся за їхне художнє авторське відтворення. Зокрема, він створив чудове, прописане до дрібниць зображення ногайського кочів’я, а також портрет ногайської жінки з дітьми, який він «склав» з двох різних першоджерел.
Окремою частиною його роботи стали карти, що зробили розповіді екскурсоводів доступними не тільки внутрішньому оку. Віталій Павлович створив їх на основі звичайних поліграфічних виробів. Вивчивши численні джерела, майстер знайшов для кожного історичного етапу свій художній образ, і карти стали промовистими уособленнями тієї чи іншої епохи.
У 2008 році у музеї з’явилася Карта етнічного складу населення краю. Це справжній витвір мистецтва, на якому з ювелірною майстерністю зображені мініатюрні постаті представників різних народностей у національних строях.
Карта морських походів запорожців не тільки відображає звитяжність наших предків, чиї чайки діставалися мало не до Єгипту, а й чарує вишуканою стилізацією під старовину.
На Карті земель Війська запорозького чудово видно й розташування усіх січей, підвладні їм території, а також прикордонні землі, на яких мешкали різноманітні орди.
Після тривалої перерви, що була пов’язана з громадською роботою Віталія Пилипенка у лавах Запорозького Війська Низового «Запорозька Січ» та писанням ікон для запорізьких храмів, у 2019 році Віталій Павлович відчув готовність до створення Карти національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-1657 років. На ній у виглядів сувоїв відображені також схеми окремих битв.
В останні роки Віталій Павлович важко хворів. Але пам’ятав про дане музеологам слово зробити ще Карту російсько-турецьких війн XVIII століття. І в квітні цього року свою обіцянку виконав.
“Виталий Павлович говорил, что когда работает, чувствует облегчение, – згадує Зоя Харитонівна. – Светлая ему память. Он был очень творческим и доброжелательным человеком, который при глубине знаний никогда не впадал в крайности”.
Автор символіки Запорізької області
Своїми спогадами про Віталія Пилипенка поділився і заступник директора Запорізького обласного краєзнавчого музею з наукової роботи, професор Георгій Шаповалов.
“Ми познайомилися у січні 1972 року, коли я став працювати старшим науковим співробітником у Державному історико-культурному заповіднику запорозького козацтва на о. Хортиця [так тоді називався нинішній Національний заповідник «Хортиця»]. Віталій саме тоді повернувся після навчання в Палеху й одразу зацікавився розкопками, підводними археологічними дослідженнями.
Мабуть, українство було в ньому від народження, а духовність пробудилася ще у юності. Цікаво, що його вчитель у Палехському училищі Микола Зіновьєв, який був Героєм Соціалістичної праці, у минулому був іконописцем, і спілкування з цим майстром стало для Віталія поштовхом до його щирої віри у християнство. За кілька місяців до відходу він казав мені, що якби міг, то заснував би у Запоріжжі школу іконопису…
А тоді, у 70-80-ті роки ми стали людьми, близькими за духом й закоханістю у давнину. Знаєте, навіть під час праці на комбінаті народних майстрів при фірмі «Дніпро», що робили сувеніри, Віталій ніколи не «вівся» на радянську символіку. І коли перед здобуттям Україною незалежності почали організовуватися перші фестивалі на Хортиці, саме Віталій Пилипенко створив першу лаконічну історичну емблему – зображення козака Мамая. Відтоді його почали шанувати у мистецтві української символіки”.
У 90-ті роки, за спогадами Георгія Шаповалова, вони разом із художником малювали ескізи перших українських грошей, міркуючи, чи мають на них бути зображеними козацькі чайки та тризуби.
А на зламі тисячоліть державна влада врешті прийняла рішення про необхідність створення обласної символіки.
“Треба віддати належне тодішньому голові Запорізької облдержадміністрації Євгену Карташову, який не поклав це питання під сукно. Ну, а ми миттєво зреагували. Віталій розробив проєкт герба, де на малиновому полі зображений козак із шаблею на лівому боці та рушницею на лівому плечі та козацькі клейноди.
На конкурс було подано кілька проєктів, автори яких намагалися прив’язати до герба якісь елементи з радянського спадку, типу заводів чи Дніпрогесу, але саме проєкт Віталія Пилипенка потрапив у «десятку». Я представив його на сесії обласної ради [Георгій Іванович тоді був директором Запорізького обласного краєзнавчого музею], і 27 липня 2001 року герб і прапор були затверджені.
Коли проєкт повезли на остаточне затвердження до Адміністрації Президента до Києва, там виникли сумніви. Мовляв, це ж фактично державний герб України. Довелося пояснювати, що усі елементи, зокрема, клейноди, чітко вказують на ієрархію за геральдичними правилами. Ось, будь ласка, булава вказує на владу Президента — глави держави, гаранта державного суверенітету і територіальної цілісності України; пернач символізує виконавчу владу на місцях, бунчук — взаємодію між усіма гілками влади в області, литаври — символ народного волевиявлення. І переконали. Зрештою виявилося, що герб Запорізької області – єдиний в Україні, що несе історичні традиції мілітарності та державності”.
Минулого року Віталій Пилипенко, незважаючи на проблеми зі здоров’ям, узяв участь у конкурсі на створення великого герба України. І, на думку Георгія Шаповалова, блискуче впорався з ідеєю, що прописана в Конституції України.
На ньому, крім символа влади князя Володимира – Тризуба з хрестом, є козак з рушницею на плечі, крокуючий лев [традиційний герб західно-українських земель ], щит з тарак-тамгою [герб кримських татар], символічні зображення Дніпра і навіть української ковили, що уособлює волелюбність південних степовиків.
“Підкреслюючи єдність та неподільність українських земель і Криму, Віталій пішов на громадську провокативну акцію, і був дуже з того задоволений”.
Хоча високі державні діячі міркують над затвердженням іншого проєкту у якості великого герба України, Георгій Шаповалов вважає, що Віталій Павлович Пилипенко вже увічнив себе у запорізькій історії. І що його творчий спадок вартий зберігання в історико-краєзнавчій скарбниці.
Ганна ЧУПРИНА, фото Сергія ТОМКА та з FB-сторінки “Галерея художника Пилипенко Виталия”
