Вишневое Запорожье Остапа Вишни

Вишневое Запорожье Остапа Вишни

Сегодня уважаемым читателям я хочу напомнить о том, что оставил в своих путевых дневниках о крае за днепровскими порогами  писатель-юморист Остап Вишня, придумавший новый жанр литературы, вчерашняя 130-я годовщина со дня рождения которого осталась для многих незамеченной. И зря. В конце двадцатых — начале тридцатых годов минувшего столетия в Украине, пожалуй, не было популярнее человека: его цитировали, ему писали письма с просьбами-жалобами-пожеланиями, его юморески  издавались миллионными тиражами. Большевистский вождь Ленин-Ильич в сторонке нервно кепку от зависти теребил, видя неподдельную народную любовь к писателю, неподражаемо владевшему словом. А жанр литературы, придуманный Остапом Вишней, это вишневые усмешки)

Читаем их вместе:

«Степи таврійські…  Хто з нашого люду не знає їх?.. Степами тими безмежними колись запорозькі козаки-вершники скакали, потім чумацькі вози степовими шляхами рипіли, по сіль та по тараню гейкаючи, а потім… Потім залилися степи пшеницею буйною, уквітчалися селами та хуторами, табунами коней, отарами овець, чередами худоби рогатої…  І не скакають уже тепер ними козаки запорозькі, не риплять вози чумацькі…»

А вот о Мелитопольщине:

«Рівно… Так рівно, як на долоні… Так рівно, що ні об віщо зорові вашому вдаритися, і летить той зір на десятки верстов — і вперед, і назад, і ліворуч, і праворуч — і тільки іноді наткнеться десь у блакитній імлі на хреста церковного й зупиниться там…

Тамтам он десь хрест бовваніє…

— А скільки ж верстов он до хреста до того? До церкви?

— Та Еерстов, мабуть, із двадцять!..

На двадцять верстов зір ваш просторінь степову обіймає… Рівно… Стіл перед вами зеленою пшеничною скатертиною засланий… Ловиш десь над дорогою хоч кущик споришу нашого… Нема…Понад шляхом не спориш, а синець степовий бліденькою синькою з листя бризкає… А навкруги пшениця зеленіє…»

А это – о Бердянске:

«Такий собі маленький, такий собі чистенький, такий собі — Бердянськ. Місто… Отак собі на березі Азовського моря притулився й сидить. Спереду в нього море, ззаду в нього невеличкі гори, колишній крутуватий берег моря Суражського, а він між морем та горою вдень зеленими кучерями акацій шумить, а вночі електрикою виблискує… Тихий такий, невеличкий… Отакий… А йому сто років уже… Вік уже цілий Бердянськ провікував… Уже й моря Суражського немає, вже замість його Азовське, а Бердянськ як був, так і є…

Текла собі (і досі тече) річка Берда до Суражського моря, а в морі риби багато було, рибалки халуп понабудовували, селище заснували, і росло те селище потроху, а 1826 року його помітили, Бердянськом охрестили, й на мапу маленьку чорну крапку поставили… А воно — море, а воно — гавань, а воно — навкруги земля чорна степова, що соками буйними пшеницю добре поїть. І пішло рости селище, і виросло скоро…

А до того, як на річці Берді рибалки халупок понастровдвали, тут і скіфи були, бо могили скіфські біля Бердянська є, і ногайці були… Скіфи пішли давно, ногайці пішли двома «виходами» 1812 й 1855 року, а натомість прийшли на місця на бердянські курці, орловці, полтавці та чернігівці, отаборилися тут і наплодили, дай боже їм здоров’я, населення краю Бердянського… І не видко вже тут і отакісінького ногайця… Нема…»

Мудрые люди говорят: тот, кто изящным словом выражает свои мысли, имеет в душе божественное начало. К сожалению, в жизни  за умение владеть словом иногда приходится платить дорогую цену. Так было и с Остапом Вишней.

Цитирую донос на него «в органы», датированный 21 марта 1930 года: «Остап Вишня, только что приехав из Запорожья, немедленно зашел на квартиру к Валериану Полищуку [украинскому писателю]  и долго с ним совещался. Встретив меня на лестнице в доме, Вишня в разговоре сообщил, что собирается на несколько месяцев выехать в Запорожье [у него там брат – лишенец, которого он, несмотря на это, устроил заведующим каким-то совхозом]. Необходимо заметить, что Остап Вишня и Павло Тычина неоднократно в разговорах с украинскими писателями жаловались, что на Днепрострой «натаскали москалей», там мало украинских рабочих и что на его [Днепростроя] украинизацию «треба звернути увагу»… Сейчас намечается явная тенденция к перенесению культурного украинского центра из Киева в Запорожье. ДВУ [мне осталась непонятной эта аббревиатура] приняло культшефство над Днепростроем — Запорожьем, не без влияния Вишни и Тычины. Туда стали ездить для выступлений, поселений и т.д. украинские писатели правого фланга. К этой ниточке примешивается зоологический национализм — и отсюда вполне определившееся стремление к созданию «Українського Запоріжжя з українським Дніпрельстаном», на которые «треба звернути увагу».

И органы таки «звернути увагу»: в 1933 году Остап Вишня, вишневые усмешки которого сочны и ароматны, что спелые вишни в саду на Мелитопольщине или виноград в Бердянске, получил… десять лет лагерей.

К литературной деятельности вернулся  только в 1943 году. Реабилитировали писателя в 1955 году, а через год он умер от сердечного приступа.

«Чудового червневого ранку на одній із затишних улиць тихого приморського міста, улиць, залитих п’янкими пахощами квітучої білої акації, біля брами невеличкого білого будинку, стояв у задумливій позі середніх літ мужчина і пильно дивився вдалечінь.

Чоловіче лице його мало правильні риси і не палахкотіло ніякою енергією, рудувате волосся його не могло спадати на його високе, круте чоло, бо волосся його було і рудувате і рідкувате. Прямий, нещодавно висяканий, його ніс нікого не вражав своїми ніздрями, бо ніздрів було тільки дві, і то були звичайні собі ніздрі, що і не роздувались, і не западали.

Тільки губи його, не зовсім товсті, і не так щоб уже дуже й тонкі, вражали кожного, хто кидав погляд на нашого героя, бо одна губа була верхня, а друга губа була нижня«.

Так свои мысли — о городе Ногайске, нынешнем Приморске, излагал человек с божественным началом в душе)

Владимир ШАК

От автора.

В слове «Вишневое» я бы советовал делать ударение на букве «и»)

(Visited 30 times, 1 visits today)
Оставить комментарий

Отправить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *