Минулими вихідними запорізький десант мав бути в Одесі. Та цьогорічний фестиваль «Чорноморський степ» через небезпечну ситуацію був відкладений. Так з великої події народилося декілька. Одна з них відбулася 12 вересня в Запоріжжі.
Це мистецький івент і художня експозиція «Якір пам’яті, береги наших світлих надій» – в «Просторі Ідентичності Надозів’я І_степу За Порогами».
До події були запрошені організатори – представники ГО «Десяте квітня» та БФ «Меморі 86», які й згуртували творче товариство для омріяної подорожі на «Чорноморський степ».
Підтримали захід Осипенківська Сільська Військова Адміністрація Бердянського району і Бердянська районна адміністрація, а також Запорізький обласний центр молоді.
Центром експозиції стали роботи учаника «Чорноморського степу-2025» Володимира Гордійченка – його замальовки подій та спогадів. Доповнили морську тему авторські моделі вітрильників XVII-XVIII століть з його колекції.
Керівник «Простору…» Олег Будяк як справжній музейник створив декілька зон загальної експозиції: «Там, де сонце цілує хвилі на Бердянській косі», «Світло крізь шторми війни: спогади з присмаком солі», «Азовський бриз, одеська хвиля: береги наших спогадів». І до робіт Володимира Гордійченка додав одеські роботи з колекцій Андрія Соколенка, Леоніда Кривопуста. А також архітектуру прибрежних селищ та міст і Костянтина Антонця.
Зацікавлені багатогранністю події, до неї долучилися запоріжці та представники різних громад. Морська тема рідна усім, та особливо – бердянцям.
Письменник Артемов і мисткиня Олена Персіанова – учасники минулорічного «Чорноморського степу» прийшли зокрема й побачити себе на малюнках Володимира Гордійченка.
Завітали учениці Запорізької дитячої художньої школи разом із своїм педагогом – директоркою закладу Світланою Пєшиковою, щоб подивитися зокрема на графічні роботи митців старшого покоління.
У виставковій композиції Простору – декілька книжок. І до програми творчого івенту органічно вплелися поетичні рядки – від поетки Наталії Шейн, художниці Меланії Дербеньової та навіть від знаного історика Володимира Чопа.
Ось такий у нас у Запоріжжі відбувся мистецький відгук одеського «Чорноморського степу».
«Чорноморський степ» гуртує довкола ідеї збереження ідентичності
“Наш сьогоднішній захід – про два моря. Про наше маленьке рідне Азовське. Для того, хто там зростав, хто народився та жив, хто приїжджав до нього впродовж року… І ми віримо, що ми до нього вернемся, а море вернеться до нас…” – щемно промовив Олег Будяк.
Перший заступник голови Бердянської райдержадміністрації, депутат обласної ради від Бердянщини Ірина Півень, офіційно відкриваючи подію, зазначила, що “Простір збереження ідентичності – це люди, які гуртуються навколо ідеї. …І тому так добре, що ціла низка таких зустрічей відбувається саме тут. Хочу сказати, що запоріжці стали для нас рідними, і вже тривалий час творчі люди міста Запоріжжя відгукуються на запрошення нашого Простору ідентичності для проведення мистецьких заходів”.
Мала слово Олександра Баздирєва, керівниця напрямку роботи з громадами громадської організації «Десяте квітня». Ця організація з 2022 року проводить в одеському парку імені Шевченка великий традиційний фестиваль «Чорноморський степ». В такі дні, зазвичай на початку осені, в Одесу їдуть гості чи не з усієї України. “Цей фестиваль покликаний об’єднати усі народи, народності, націю в цілому. Це один із найважливіших факторів у наш час, як з історичної, етнічної, так і з мистецької точки зору. На жаль, у цьому році через безпекові фактори ми вимушені були перенести «Чорноморський степ». Сподіваємось, він відбудеться в іншому форматі, – висловила обережне сподівання Олександра. – Та я дуже рада, що мене запросили до сьогоднішньої події як одну з учасниць. І я дуже рада бачити і знайомі, і незнайомі обличчя. …Ми об’єднуємося, працюємо, ми творимо. Рада, що я причетна до такої події”.
Саме у співпраці ГО «Десяте квітня» та БФ «Меморі 86», які реалізували спільний проєкт, виникло багато творчих ідей, мистецьких і пізнавальних, які підготували запоріжці на фестиваль «Чорноморський степ».
Тому учасники й вирішили представити у Запоріжжі, те, що мала побачити Одеса з 11 по 13 вересня цього року.
Одеса оживає на малюнках
Першою і стала виставка Володимира Гордійченка – низка акварельних спогадів про «Чорноморський степ-2025». Одеса оживає й на малюнках, і у спогадах. “Місто красиве, історично й архітектурно. Особливо нам подобалися оці закапелки Одеси, таки двори називали колодязі, і дивишся вгору так, як і сто та більше років тому… Пляж Ланжеронівський, причали, Привоз, який обстріли поранили й тоді… Всі враження зібрані в єдину, так би мовити, панорамну роботу. А учасники «Чорноморського степу знайдуть себе на моїх малюнках”, – сказав Володимир.
На подію завітав художник Леонід Кривопуст. Він має одеську освіту – навчався в Одеському художньому училищі. Приніс декілька збережених своїх робіт, на яких Одеса часів його навчання – 60 років тому!
На поді його запросив Андрій Соколенко.
“1967 року ми мали студентську практику у нас була в Одесі, – розповів пан Леонід. – Ми нікуди не їздили. Бо Одеса давала дуже багато вражень. Тому ось маю начерки архітектури – театр оперний, дворики одеські, колонада біля Приморського бульвару… Одеса змінилась екологічно, змінилась архітектурно… Але залишилась та ж сама весела Одеса, якою була і 60 і сто років тому”.
Дуже захоплююча розповідь та гарні замальовки, які мають цінність мистецьку, і як пам’ять. Тож, Олег Будяк запропонував, як можливість на майбутнє, представити цю колекцію Леоніда Кривопуста в морських експозиціях про Бердянськ. Художник щиро погодився. “Бердянськ, до речі, завжди називали маленькою Одесою. Він таким і залишився”, – нагадав пан Леонід.
Архів родини Соколенків став базою для десятків численних подій та досліджень. Тож, цього року ми мали представити одну із ювілейних тем – подорожі по Дніпру запорізьких митців 1956 року. І про це ще піде мова на зустрічах у «Просторі Ідентичності Надозів’я І степу За Порогами».
А цього разу Андрій приніс роботи свого батька одеські роботи свого батька, Григорія Олександровича. До цьогорічної подорожі на «Чорноморський степ» він підготував матеріали про подорож запорізьких художників по Дніпру, який ще не був скутий на той час греблями, як зараз. Запланована подорож надихнула на творчі пошуки.
А ще родина Соколенків причетна до Кобзарської ходи в Одесі – підготували концерт на відреставрованому рарітетному інструменті… Наразі створюємо умови для концерту в Запоріжжі. Тож, Андрій від усього серця подякував зокрема благодійному фонду «Меморі 86» та «Десяте квітня», які надихають на участь у «Чорноморському степу».
На виставці – три одеські роботи Григорія Соколенка. Молоді мисткині з цікавістю роздивлялися роботи, яким скоро шість десятиліть.
Учениці ЗДХШ також занурилися у спогади про море. Це теплі спогади їхнього дитинства. І роботою, яку дівчата хотіли мати на фото на пам’ять, стала подарована Простору ідентичності картина Дар’ї Джуринської. Дівчинка на фоні Бердянського маяка. Тож, ми й провели маленьку фотосесію.
Ще однією цікавою складовою художньої експозиції – а пан Олег, як справжній музейник, вміє компонувати – стали акварельні роботи Костянтина Антонця. Це фіксація забудови німецького населення, в тому числі й узбережжя Приазов’я, зроблені з натури впродовж більш ніж десятиліття, у краєзнавчих мандрах.
Море хвилюється в поезії
Поетичне слово прозвучало на події.
Олег запросив Наталію Шейн – переможницю цьогорічного запорізького Open Call. Разом із Оленою Шевчук та Юлією Закарлюкою вони отримали сертифікат на видання збірки для дітей «Запорізька барвиста читанка».
Наталія прочитала декілька віршів:
«Морське мереживо»: “Біле мереживо, ніжне мереживо, пінне мереживо, сніжне мереживо…”
Ми відчули наше море через поетичні слова.
Прочитала свій юний вірш художниця Меланія Дербеньова:
“Розправити крила свої –
це моя заповітна мрія.
Взяти і полетіти…”
Перехід до прози стався сам собою
Слово взяв письменник Борис Артемов, розповівши про виникнення малюнків Володимира Гордійченка: “Ось малюнок, зроблений на «Літературній стежці». Поруч – мати трьох дітей, поетка і дружина військового. На «Чорноморський степ» їхала з Нідерландів, де зараз перебуває, справжнім автостопом”.
Це спілкування – перше враження Бориса на «Літературній стежці», і воно увійде у майбутню збірку, яка буде називатися «Неглибокий тил»…
Ще одне враження розповів письменник, з останнього дня минулорічного фестивалю: “…майже як зараз: жарко, спекотно… Вже втомлені всі. …І підходять до мене два хлопці. Я сидів, тому й я бачив тільки їхні обличчя. Затримались, розглядають книжки. Я кажу: «Ось книжка, яку вважають одною з найкращих книжок про цю війну». Вони глянули на мене, потім один на одного, взяли книжку. Й кажуть: «Ні, ми зараз читати не будемо. Ми прочитаємо потім, після нашої перемоги»…
І вони пішли, я побачив, що ці хлопці не просто ветерани, а у кожного з них немає ноги і протез в одного встромлений у такий, у білу кросівку, у другого в чорну. Ну, тобто ці хлопці стали саме тим контрапунктом, з якого почав оповідання, яке буде заглавним у новій збірці”.
Історія наповнюється сучасними сенсами
І тут пан Олег Будяк передав слово Володимиру Чопу, доценту кафедри українознавства та загальної мовної підготовки ЗНТУ.
І виявилося, що історик хоче прочитати учасникам вірш, який назвав «Дума про Приазов’я», присвячений його другу, історику Юрію Кравцю, який два роки тому назад пропав безвісти в боях з російськими агресорами. Це наче написаний від його імені привіт батьківському краю.
А як науковець пан Володимир розповів зокрема про виникнення Азовського моря у IX-XII століття нашої ери: “це наша українська Алантида”… Біля картини з маяком згадав і щасливі миті свого дитинства, й такі ж роки своїх дітей.
І поєднав фрагменти експозиції висновком: “Для мене – Одеса є найкраще місто, а найкраще море – це Азовське”.
Таким чином мистецький івент, зумовлений бажанням підтримати «Чорноморський степ» наповнився розмовами про два наші моря, про Одесу та про Бердянськ, поборов сум ностальгії внутрішнім світлом. А спогадам дав надію на повернення до рідних берегів.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та Олега БУДЯКА
* За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією
