Маємо вже третє тренування. Нашу групу в гуманітарному центрі «Завжди разом» інструктор з тактичної медицини Сергій, позивний Март, охрестив «Перелякані очі».
Ми думали, що це вже не так помітно…
Та теми занять настільки вразливі для людини із відсутністю справжнього воєнного досвіду, що …очей переляканих не сховаєш. І хоча хтось із нас бурмотів під ніс, нащо це нам тут, у тилу? Думаю, що у нашому дуже неглибокому тилу, та й у глибокому, краще знати, що робити у надзвичайних обставинах, аніж бути безпорадним.
До речі, хоч і хвилювався наш викладач, щоб суто медичному тренеру Олені ми вправно показали, як вміємо накладати турнікети, – деякий автоматизм у цій справі вже сформувався. Ще не нормативні 18 секунд, та …жити захочеш, – впораєшся.
Ось деякі цитати із лекції пані Олени.
“В умовній червоній зоні, де тривають воєнні дії, ми по-перше, рятуємо своє життя. Та, якщо виникла така необхідність, рятуємо тих, кому здатні допомогти”.
І тут дає зауваження інструктор Сергій: “Навіть якщо ви викличете 103, пояснивши ситуацію, це вже допомога”.
“Ще перед тим, як вирушити допомагати пораненому, ви маєте отримати від нього відповідь та примусити рухатись, накласти на поранену кінцівку турнікет, спонукати перебираться до укриття”.
“Треба командувати ним! – додає Сергій – Може бути, що поранений дивиться, що кров тече… і його «застопорило», тож ви маєте вивести його з цього стану”.
О, тут ми маємо урок практичного егоїзму.
“Ви маєте дбати про свою безпеку. Пам’ятайте, що ваше життя на першому місці. Бо той, кому ви збираєтесь допомогти – вже 300-й. А ви ще бойова одиниця, яка здатна виконувати бойові завдання”.
Так, тут, перебуваючи у відносному спокої, важко собі уявити прильоти, від яких падають стіни будинків. Та на досвід інших міст не варто закривати …перелякані очі.
– Можна хлопчика попросити бути пораненим? – каже Олена. І обирає серед нас колишнього хлопчика, щоб показати нам, як треба надавати допомогу, коли поранений вже поруч, коли вдалося до нього добратися. – Не бійтеся, йому сподобається.
Тепер нам зрозуміло, нащо перед нами постелили дві пари ношів.
Оля принесла м’якенький светр – підкласти під голову пораненому. Його прибирає інструктор: “Я не така добра!”
І продовжує лякати… наші очі: “Якщо поранений – військовий, схиляаючись до нього, ви маєте бути певні, що він отямившись не вихопить пістолет та не вб’є вас. Тому ви заходите з боку голови та перше, що робите – відкладаєте зброю, не оминаючи гранату чи ніж.
Він не знає, ворог це чи друг, – вхопить гранату, під себе – і…” – це не заспокоює, але має сенс.
“Ніхто не хоче в полон потрапити”, – зітхає Сергій.
Олена, продовжує:
“Тобто перша увага на руки. Зброю забрали, відклали.
Потім робите швидкий огляд, і якщо є калюжа крові під якоюсь кінцівкою, маєте затиснути рану та накласти турнікет, перевіряючи, чи не заважає щось у кишенях. Накладаємо якнайтугіше”.
Перевіряємо, чи не зламана шия, бо якщо так, це дещо інший сценарій допомоги. Такого пораненого треба зафіксувати у положенні на спині, перевірити, чи може він дихати. При потребі очистивши ротову порожнину. “Обережним рухом, притримуючи, бо він… може відкусити вам палець!” – попереджає Олена.
“Обмацуємо поранену людину, кінцівку за кінцівкою, твердими рухами, наче витискаючи одяг. Шукаємо ушкодження. При необхідності накладаємо турнікет.
Перевіряємо пах, пахви. Знайшовши …несанкціоновані отвори, кровотечу із санкціонованих – тампонуємо. Якщо поранення грудної клітки, затискаємо за заклеюємо рану, з обох боків”.
Наш обмацаний поранений сміється: “Я ж казала, що йому сподобається. – каже Олена, і продовжує: – Стоп: порада. Якщо маєте справу з кров’ю, вдягніть гумові рукавички”.
Ми, хором:
– А якщо нема рукавичок, нема аптечки…
Сергій:
– Продовжуємо рятувати. Якщо ви не маєте можливості чи вправності це робити, можете покласти постраждалого на бік, щоб язик не запав та не перекрив дихання, і викликати швидку. Це також допомога. Якщо це відбувається в місті.
Олена: “Якщо шия не зламана, ви маєте надати пораненому стійке та безпечне для нього положення. Зігнути руку, долоню завести за шию, ту саму ногу зігнути у коліні, використовуючи її як важіль, та перевернути на бік. Повірте, я можу впоратись і з дуже кремезними чоловіками таким безпечним рухом. І ви впораєтесь.
Тільки після цього людину із накладеними за необхідності турнікетами та за тампонованими ранами можна лишити у спокої, накривши її спеціальною ковдрою – має бути у кожного в аптечці! – щоб зберегти тепло”.
Видихаємо, запам’ятовуємо. Деякі практичні поради викладу наступним разом.
Намагаємося бути разом, рятувати одне одного у біді.
Інеса АТАМАНЧУК, фото автора