- Як зробити індустріальне місто комфортним для людей?
- Наскільки можливий ефективний діалог між владою, громадою та бізнесом задля прийняття важливих для мешканців рішень?
- Які проблеми приховуються під зовнішньо привабливим “фасадом” підприємств, що називають себе соціально відповідальними?
- Чи є шанс у малих міст на розвиток в умовах обмежених ресурсів?
- Яким чином “населити” пустельні громадські простори перед “радянськими” будівлями?
- Коли з’являться культурні акції й дозвілля у пішій доступності для людей с особливими потребами?
- Наскільки наявна важка промисловість “монтується” з розвитком туризму?
Про все це та багато іншого йшлося на Українському урбаністичному форумі- 2019, який два дні вирував у Запорізькому обласному краєзнавчому музеї довкола теми “Люди. Місто. Завод”.
Гості не сприймають Запоріжжя як “завод”:)
У ньому взяли участь майже дві сотні представників громадських організацій, спілок, коаліцій, що переймаються питаннями урбаністики, а також архітектори та науковці з Києва, Харкова, Львова, Ужгорода, Одеси, Полтави, Кривого Рога, Дніпра, Мелітополя, Бердянська тощо. Середній вік учасників – 30 років.
Організатором виступив Аналітичний центр CEDOS за підтримки представництва фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні. Локальним партнером заходу для знайомств, мережування, навчання та обміну досвідом українського урбаністичного руху виступила громадська організація “Дзига”.
Років з п’ять тому в різних регіонах України почали з’являтися різноманітні міські ініціативи, що призвело у 2016 році до започаткування всеукраїнського урбаністичного руху. Наступного року CEDOS зібрав найактивніших гравців, які визначили план дій. Однією зі складових стало проведення щорічного Українського урбаністичного фестивалю, який вперше відбувся минулого року у Києві.
Коли організатори звернулися до активістів з закликом визначити наступне місце проведення форуму, керівниця ГО “Дзига” Олеся Крамаренко запропонувала Запоріжжя.
“У нашому місті трошки “болотна” атмосфера, у якій громадський запал досить швидко згасає. Тому ми вирішили скористатися можливістю, аби зайвий раз привернути увагу до міської проблематики. Мене потішило, що це відбулося без зайвих балачок, а за принципом: “Вирішили і зробили”.
Сюди приїхали люди з досвідом вирішення проблем за принципами справедливого міста [прихильного до всіх без винятку], які, серед іншого, допомогли нам поглянути на Запоріжжя під іншим кутом”, – розповідає Олеся Крамаренко.
Погляд на наше місто гостей справді відрізняється. Перебуваючи на форумі обидва дні, авторка цих рядків неодноразово чула, що вони не сприймають Запоріжжя як “місто-завод” [що дуже дивувало запоріжців:)]. Для більшості це батьківщина козацьких вольностей, місце сакральності та осередок цікавої архітектури в стилі конструктивізму із “вкрапленнями” модерну:).
Якщо з конструктивізмом активісти познайомилися на екскурсії Соцмістом, то зразок модерну з його принадами та недоліками можна було не тільки побачити, а й відчути на собі 🙂 – безпосередньо у краєзнавчому музеї, де проходив форум. Споруда колишньої земської управи Олександрівська [1915 року] підносила настрій учасникам форуму, яких гостинно зустрічали співробітники установи. Проте сторічні сходи не пристосовані для візочників, – пересуватися з поверху на поверх одному з таких відвідувачів форуму допомагала ціла команда волонтерів.
Запеклі дискусії у модерновій залі
Урочиста кругла червона зала виявилася напрочуд здатною до метаморфоз – від просторого кола для невимушеного спілкування до зручних майданчиків для часом запеклих дискусій. Однією з головних була, звичайно, екологія.
Участь у панелі під елегічною назвою “Місто для людей: співпраця органів влади, бізнесу і громади Запоріжжя” брали представники ПАТ “Запоріжсталь”, фінансованого ним проекту Ми – це місто” та нещодавно створеного “Інституту розвитку міста”.
Пряме спілкування з активістами, що задавали не дуже зручні запитання, дещо спантеличило впевнених у своєму служінні запоріжцям присутніх. Організатори ж серед головних проблем у спілкуванні зафіксували недовіру до абстракцій – громадські діячі хотіли конкретики.
Чи готові промисловці відкрити для громадськості дані моніторингу повітря, який ведеться на комбінаті? Чи має шанс на виграш пропозиція закупити датчики й встановити їх на трубах “монстрів”? Які проекти сприяння поліпшенню екології можуть бути підтримані комунальним інститутом? Хоча конкретики добитися не вдалося, проте сама спроба обговорити розбіжності та можливі шляхи порозуміння заслуговує на увагу.
Особисто для авторки на форумі було багато цікавого.
- Що інститут “Харківпроект” взявся за розробку другого етапу “Коду міста”, який спрямований цілком на озеленення [зокрема, можливості створення “зелених коридорів” – велосипедних та пішохідних доріжок уздовж малих річок Запоріжжя].
- Що одесити широко користуються супутниковими знімками для визначення “стану здоров’я” парків та скверів.
- Що івано-франківські підлітки самотужки збирають якісні датчики наявності дрібнодисперсного пилу.
- І як запорізькі активісти, зокрема, з ГО “Дзига” намагаються зробити інформацію, чим ми дихаємо, відкритою.
Про останню ініціативу – у найближчих номерах “МИГа”.
Ганна Чуприна, фото автора
