На стіні поруч із триптихом Ганни Гідори — рукописний рядок, а не етикетка з підписом художниці…
«Земля, із надр якої підняли та насипали терикони, котрі стали особливим місцем для багатьох», — це слова медика евакуації бригадної артилерійської групи 12-ої бригади НГУ «Азов» із позивним «Сяйво»…
І пояснення: «Проєкт, створений із любові до землі, яку боронять військові та людей, які її тримають»…
У Центрі сучасного мистецтва у Запоріжжі продовжує демонструватися виставка «Горизонт Захисту». Її кураторкою стала Тетяна Шатц (Культурна агенція ORMAN), а організаторами виступили 1-й корпус НГУ «Азов» та Муніципальна галерея Центру сучасного мистецтва Запоріжжя. Підтримку проєкту надали Департамент культури і туризму Запорізької міської ради та Запорізька організація Національної спілки художників України.
Про це повідомляє культурна агенція ORMAN.
…Що ми насправді захищаємо на лінії вогню? У військових зведеннях відповідь звучить сухо: населений пункт, кілометри, координати. У залі на бульварі Центральному вона звучить інакше.
Полотна тут великі, майже завширшки в стіну. Це навмисно: організатори хотіли, щоб глядач фізично відчув простір, який відстоюють на фронті.
Степ, терикони і мереживні шрами
Триптих Ганни Гідори «Курганне поле. Точка виміру» відкриває експозицію віковим спокоєм української землі. Поруч — пастелі Олесі Джураєвої з просторами Бессарабії та приазовські краєвиди Ельміри Шемседінової й Олексія Сая. А потім погляд зупиняється на тендітному: витинанки Світлани Ратошнюк, присвячені Серебрянському лісу, схожі на «уразливі мереживні шрами на тілі природи».
Далі — «Театр Маріуполя» Анастасії Подерв’янської, монументальний текстильний образ, який став водночас уособленням втрати і святинею пам’яті. І серія Миколи Маценка «Повоєнний сад» — про те, що навіть посеред війни хтось уже думає про сад, який виросте після неї.
Коли зброя заговорила голосом дому
Справжнім нервом виставки стали не полотна, а цитати бійців 1-го корпусу НГУ «Азов», нанесені прямо на стіни галереї — поруч із творами, без рамок і пояснень. Організатори називають це «діалогом тих, хто тримає зброю, з тими, хто тримає сенси».
«Для мене Маріуполь був і залишається перлиною Приазов’я, це одне із найпрекрасніших українських міст. Це місто розвитку, культури, боротьби, місто героїв. Ми повинні боротися, щоб повернути тих, хто в полоні, згадувати тих, хто назавжди залишився в наших серцях, і робити все, що від нас залежить, для повернення міста Марії»,
— каже Святослав «Калина» Паламар, полковник, заступник командира 1-го корпусу НГУ «Азов».
Штаб-сержант відділу іміджевої та інформаційної роботи 1-го корпусу Олена Мартиненко згадує зовсім інший пейзаж — соняшникові поля на під’їзді до Сум, сумський Хрещатик із каштанами дорогою до школи, річку Псел, що звивається між лісистим берегом.
«Стільки місць на Сумщині, де я не встигла побувати, — і від того любов до тих, які все ще доступні, стає ще більшою»,
— пише вона на стіні галереї.
А головний сержант 12-ї бригади спеціального призначення НГУ «Азов» Ігор «Мактавіш» Шелепйонок згадує трасу Київ — Одеса, якою він повертається додому на Одещину:
«Я вимикаю музику, іду і відчуваю спокій. На десятки кілометрів вперед — рівний, відкритий краєвид. Відчуваєш себе маленькою піщинкою. Просто пряма дорога і поля, засіяні пшеницею чи соняшником. Їдеш і не думаєш ні про що».
Простір тиші, повітря та віри
Організатори збирали ці роботи, за їхніми словами, «як збирають свідчення» — від спогадів про мирні ландшафти до образів, що стають святинями.
Результат сформулювали лаконічно, майже як гасло, винесене на окрему стіну виставки:
«Захист — це завжди акт любові до того, що нам дороге».
Виставка триває в Центрі сучасного мистецтва на бульварі Центральному, 3. Кожна її стіна — це ще один кілометр лінії оборони, поясненої не картою, а голосом людини, яка цю лінію тримає.
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки
* За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією
