Ігор Халк – снайпер 110-ї бригади територіальної оборони ЗСУ, – представили захисника запорізького краю його побратими, уточнивши також, що на третьому курсі університету він добровільно прийшов у військкомат, звідки його направили на службу до морської піхоти.
За 3 роки контракту встиг побачити багато та накопив чималий багаж за плечима, проте вирішив залишити службу та відкрив власну справу, мав 3 сервісні центри з ремонту електротехніки.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, був у Полтаві на роботі, відразу взяв автівку та вирушив до дружини в Запоріжжя. «Вона вмовила мене залишитися вдома хоча би на одну ніч і я погодився, а вже 25-го о шостій ранку був у військкоматі. Спочатку хотів до своїх… вже і з командиром роти зв’язався, але він сказав, що нема потреби їхати. Тож залишився чекати у військкоматі, звідки нас направили до 110-ї бригади тероборони» – поділився спогадами Халк.
Разом з Ігорем служив снайпер другої категорії із позивним Дід, саме він і допомагав у вивченні снайпінгу. Першою гвинтівкою стала СВД, Ігор активно тренувався, самостійно шукав курси та спеціальну літературу.
Халк зізнався: «Зараз воювати важче, аніж в часи АТО, ворог небезпечніший та перед нами стоїть багато викликів, деякі моральні, а деякі фізичні, потрібно бути сильним та витривалим. Одного разу ми виходили на 2 км із понад 70 кг спорядження, а я сам важу 80 кг. Зупинятися не можна, щоб не втратити ритм, бо тоді вже точно не дійдемо. Отож ми знаємо на що йдемо».
Увесь вільний час військовий займається саморозвитком та фізичними тренуваннями. Впевнений, що війна закінчиться нашою перемогою, а після мріє створити реабілітаційний центр для ветеранів, де вони зможуть відпочити, побути наодинці, проходити відновлення з тваринами і звісно ж, спілкуватися.
*
Фото: 110 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ
