Вже майже місяць у нашому волонтерському центрі «Завжди разом» тривають тренування з основ тактичної медицини, які викладає нам інструктор Сергій, позивний Март, та його помічниця Олена. Перед тим як у понеділок повернутися на заняття, маю згадати декілька фактів з минулого уроку. Бо повторюючи, краще пам’ятаєш.
Перше. До 80-ти відсотків смерті поранених має за причину втрату крові. Від критичної кровотечі людина гине за три хвилини!
Тому при перевірці ушкоджень, які отримав поранений, алгоритм дій такий: при виявлені кровотечі на кінцівках – поставити турнікети, якомога вище, позначити час, потім затампонувати рани, щоб мати можливість послабити згодом турнікет. Пам’ятати, що турнікет можна тримати у робочому стані не більше двох годин. Якщо затримати його більше – можемо втратити кінцівку.
Та така втрата може бути й вимушеною, якщо… якщо допомога не прийде вчасно.
Що таке критична кровотеча?
Маючи, скажімо, поранену ліву руку, на якій встановили турнікет, намагаємось намацати периферійний пульс на зап’ясті цілої руки чи біля п’ятки цілої ноги. Якщо не відчуваємо його – маємо критичну кровотечу. Бо відсутність периферійного пульсу означає, що крові в організмі залишається критично мало.
“Тому ви не можете собі дозволити послабити турнікет на пораненій руці чи нозі через дві години, бо ті 100 мл крові, які витікають при такому послабленні, – критичні у такому стані.
У цьому випадку треба поставити другий турнікет ближче до рани,.. розуміючи, що кінцівка нижче його з великою вірогідністю буде втрачена. Але буде збережене життя, – каже Олена. – І ви, перебуваючи у холодному поту, маєте поставити другий турнікет”.
Слухаючи це, ми всі перебуваємо у холодному поту, не лише з переляканими очима. Та молимося, щоб це не довелося робити на практиці.
“Якщо периферійний пульс відсутній, все, друзі, ви маєте думати про збереження життя, а не про збереження руки или ноги!” – каже наш інструктор Сергій.
Ще один важливий момент: треба знайти всі можливі ушкодження та призупинити крововиливи у пораненого.
“У вас людина дихає? Ви чуєте дихання? Бачите, що грудна клітка здіймається? Чую, бачу, відчуваю – ось ваші інструменти” ,– каже Олена. – Якщо ви це відчуваєте, треба максимально закрыти всі отвори, зробити тампонаду. Так, і задні прохід також.
Повірте, найстрашніше у роботі парамедика – це витягти пораненого з поля бою, привезти його – та втратити його вже у шпиталі лише тому що не перевірили наявність кровотечі з анусу… Чи від того, що не зволожували пов’язку, яка зберігала кішки про пораненні черева.
Тоді, коли вже все пройшов, довіз, втратити бійця тому, що забув чи не знав чогось – це найстрашніше”.
Тренуємось та тримаємось разом, бачимо, чуємо та відчуваємо підтримку одне одного.
Інеса АТАМАНЧУК, фото автора
