Вітаємо, дорогі друзі!
Нам, запорізькому тижневику «МИГ» (правонаступник «Комсомольця Запоріжжя»), сьогодні виповнюється 86 років…
Наше періодичне видання має цікаву біографію та яскраву творчу долю: разом із країною пройшло усі історичні етапи та було активним учасником доленосних подій.
Перший номер “Комсомольця Запоріжжя” (з 01.01.1991 р. – “МИГ”) вийшов 12 листопада 1939 року.
Першим редактором був Йосип Балац.
Влітку 1941-го багато журналістів “КЗ” пішли на фронт. Олександр Михайлович Гіммельфарб, наприклад, воював на передовій у розрахунку протитанкової батареї. Після закінчення Другої світової війни повернувся до рідної газети. У 70-80-х роках Олександр Михайлович був головним редактором обласного радіо, а коли пішов на пенсію, не залишив професію, працював редактором багатотиражки Запорізького педінституту. Не оминули наш колектив гіркі втрати: Петро Афанасьєв, Євген Гельфанд, Рувим Табачников віддали життя за перемогу над фашизмом.
Як і вся країна, газета тяжко ставала на ноги після війни: лише 1958 року відновився вихід “Комсомольця Запоріжжя”.
Першим післявоєнним редактором “КЗ” став Михайло Никифорович Сушко. Змінювався формат, періодичність, мова і навіть приналежність громадської організації. Приходили до газети нові люди, ставали асами журналістики – і йшли до “дорослих” ЗМІ – «Запорізької правди», «Індустріального Запроріжжя». Якось само собою склалося, що “КЗ” був кузнею кадрів. Ті, хто пройшов школу “КоЗи”, як любовно називали вони свою газету, ставали професіоналами високого класу. Михайло Сушко, Петро Горбачов, Володимир Тригуб, Анатолій Півненко, Костянтин Сушко, Володимир Дупак, Юрій Сушко, Микола Горошко, Володимир Супруненко, Юрій Гаєв – їх знали і досі пам’ятають не лише в області.
З 1987 року газета “Комсомолець Запоріжжя” стає тижневиком та починає виходити на 12 сторінках. Маючи потужну творчу базу – високопрофесійний колектив, газета порівняно легко подолала труднощі, що виникли на початку 90-х.
До розпаду СРСР газета була органом обкому ЛКСМ України. А з січня 1991 року “Комсомолець Запоріжжя” передає естафету “МИГу”. З цього моменту видання отримує іншу сутність, наповнюється новим змістом: тижневик – самостійний орган, який не піддається пересадці в жодні політичні тіла, що дозволяє йому жити і розвиватися за законами, виробленими лише трудовим колективом.
30 жовтня 1996 року “МИГ” розпочав ще одне сходження: на чолі колективу став Юрій Артеменко, який пройшов у редакції газети усі ступені професійного зростання – від стажера до головного редактора.
У квітні 2002 року він був обраний народним депутатом Верховної Ради України, але ще кілька років залишався шеф-редактором газети.
Нині ТОВ “Газета “МИГ” очолює його генеральний директор Геннадій Дерибас.
«МИГ» завжди стояв і стоїть на захисті демократії, прав і свобод людини. Наші журналісти висвітлювали події Помаранчевої революції, Революції Гідності, а з початком російсько-української війни кореспонденти Володимир Москаленко, Микола Михайлов та Андрій Безрук стали на захист України зі зброєю в руках.
Від початку повномасштабного вторгнення «МИГ», як і уся країна, переживає не найкращі часи. Але ми продовжуємо жити і працювати! За цей час реалізували кілька проектів з видання спецвипусків. Ось лише головні з них:
- «Правда кривду переможе!»
- «Слово правди – наша зброя»
- «Світ допомагає відновлювати Україну»
- «Факти – ліки проти фейків».
І зараз продовжуємо видання двох спецвипусків на місяць у проєкті «Єдність – запорука безпеки та розбудови».
А ще ми повідомляємо важливі новини та розміщуємо цікаві матеріали на сайті https://mig.com.ua та ведемо сторінки у соцмережах
- https://www.facebook.com/migcomua/
- https://t.me/migcomua
- https://www.youtube.com/@migcomua
- https://www.instagram.com/gazetamig_zp/
Нам 86-ть, але ми молоді та гарячі). Продовжуємо працювати на Перемогу! Доєднуйтеся до нас!
Хай щастить!
ДОВІДКОВО
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.
