Після вимушеної паузи локдауна інтерактивне побачення акторів та глядачів стає справжнім святом.
Саме таким стала прем’єра казки «Тілі-мілі-трямді-я» у Театрі молоді. Режисер-постановник Олеся Плохоткіна та художник-постановник Катерина Пахомова створили яскраво-кольорову виставу — напружену, галасливу, іронічну та дотепну.
На думку головного художника театру Тетяни Власенко, працювати для наймолодших театралів дошкільного віку — складна задача, та Олеся з командою з нею чудово впоралась.
А з заслуженим артистом України Сергієм Цевельовим ми згадали часи, коли на сцену у костюмах зайчиків та ведмедиків виходили сучасні метри сцени та навіть режисери, та …казки у Театрі молоді завжди були гостро-креативними, то маємо вдале продовження традиції.
Актори, що грають Зайку Глюка [Інна Качан], Ведмедика Жеже [Євген Козлов], Їжачка Храпа [Роман Капитанов] та Вовка [Ілля Бабков] — дуже молоді. Може, тому вони так добре розуміють дитячі вигадки, які деякі дорослі вважають безглуздими?
Тим же, хо зумів присісти до дитячого зросту, щоб згадати, як «пішки ходив під стіл», було дуже цікаво спостерігати, як казка дотепно дає прості життєві уроки. Як великого Ведмедика підштовхує до дії тремтлива Зайка. Які ревнощі спіткають товаришів: «Ти з ким більше дружиш? Зі мною чи з Зайкою?» — «З тобою…. І з Зайкою… Без Зайки дружити не можна» Як Вовк, якого в уявній Тілі-мілі-трямді-ї нема [а він є], дошкульно покусює романтиків: «Це не жарти. Це ціла країна! А ви …тряпочку повісили! І думаєте, що вже все зробили».
А заповнення анкети Їжачка? «Тато… Мама… Нагороди маєте?» — «Ну, вихваляв хтось…» Чи не Візейром він збирається летіти?
Діти підказують героям. Реакція дитячих вигуків, зойків — наче розхвильоване море, хоча глядачів півзалу, за реалій нинішніх часів…
Дії відбуваються на сцені, на якій — авторства Катерини Пахомової настрій лісової галявини. Тремтить листя. Невагоме, летить кульбабкине насіннячко. Співають пташки. Їжачок — у м’якеньких яскравих голках, Ведмедик має за гаджет бджолу. А от тендітна Зайка вбрана у ретро-панталончики [були у мене такі, привіт, дитинство] та сучасну сітчасту спідничку — репліка недавньої моди. Тож дитиною себе можуть відчути всі, незалежно від віку.
А наприкінці вистави Вовка запхали до діжки. Разом, утрьох. Та що ж робити, якщо він сам каже, що підступність — перший вовчий закон? Якщо він пів-вистави тягав по сцені полоненого Їжачка?.. Скільки можна таке терпіти?!
Чесно кажучи, дотепного Вовка трохи жаль. Та може, це просто казка? Та все можна виправити?
Дякуємо, Театре, за можливість дітям дорослішати біля тебе, а дорослим відчувати себе дитиною!
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
