Днями українському видавництву «Білка» виповнилося три роки. А тиждень тому відбувся перший тур конкурсу на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2022 року. Серед літературних творів, які допущені до участі у другому турі конкурсу, є дебютний роман «Доця» відомої київської перекладачки і волонтерки Тамари Горіха Зерня. Його у 2019 році у друкованому вигляді й випустила новонароджена «Білка», яка від початку спеціалізується на видавництві книг про сучасну Україну та українців, у тому числі військової та мемуарної літератури. Співробітництво «Білки» та письменниці продовжилося: нещодавно видавництво дало дорогу в світ перекладу «Доці» англійською мовою, а також новому роману пані Тамари «Принцип втручання». Обидві новинки видавчиня Ірина БІЛОЦЕРКОВСЬКА і письменниця Тамара ГОРІХА ЗЕРНЯ презентували у Запоріжжі на Артфорумі, який відбувся з 12 по 16 жовтня. 
«Доця» англійською: аби іноземці перелякалися, як ми…
Твори, що виходять у «Білці», є відбитком часу, відображенням сьогодення, втіленим у захопливій літературній формі та професійній поліграфії. Саме таким і є роман «Доця», сюжет якого розвивається довкола початку воєнних дій на Донбасі.
Нагадаємо, що головна героїня книги – звичайна жителька Донецька, художниця, яка створює чудові вітражі й не відразу розуміє, що навколо неї починають відбуватися серйозні події. Та настає момент, коли кожна адекватна людина відчуває, що вона не може бути просто спостерігачем, що їй треба втрутитися, треба діяти… І їй починають допомагати дуже, здавалося б, далекі за духом люди – колишні бандити, рекетири, шахтарі, базарні торговці, продавці, ресторатори, кожен з яких ризикнув своїм життям заради її життя…
У 2019 році «Доця» була відзначена премією «Книга року ВВС», її презентували на міжнародних книжкових ярмарках. А тепер з’явився її переклад англійською мовою.
“Це винятково волонтерський проєкт видавництва «Білка», – розповіла на Артфорумі Тамара Горіха Зерня. – Ми хотіли достукатися до іноземних читачів. Коли будемо презентувати книгу для англомовної аудиторії, то покажемо всьому світу реалії війни в Україні. Аби вони налякалися так, як ми налякалися у 2014 році, відчули той біль і страждання, які ми пережили”.
«Ми не маємо чекати на українського Ремарка»
Нова книга Тамари Горіха Зерня «Принцип втручання» зовсім інша. Це психологічна драма, створена у жанрі іронічного детективу. Головні герої займаються цілком мирною діяльністю – організовують прийоми та вечірки для заможних українців. У книзі вони стають учасниками карколомних подій у старовинному замку десь на Черкащині, який хоче відновити гордовита пані за допомогою французьких інвесторів. І влаштовує там весілля…
На сторінках детективу війна звучить відлунням їхнього недалекого минулого, де є участь у військових діях, жахливі втрати рідних та близьких, непростий досвід волонтерства. “Я не погоджуюся з тим, що ми маємо 15-20 років чекати на нового українського Ремарка. Тому мій «свіжачок» – про сьогодення. Про війну, яка перемістилася з передової у голови тих, хто знаходиться у тилу”.
Пані Тамара зізнається, що написання «Принципу втручання» було для неї відчайдушним вчинком. Братися до нової книги їй було страшно, бо вона усвідомлювала, що очікування читачів будуть вищими, ніж до дебютантки, а критика прискіпливішою. То нащо було підставляти себе під збільшувальне скло?
“Мені ніхто б не дорікнув, аби я лишилася авторкою єдиного твору. Але я відчула, що мені… подобається писати. Що книгою можна окреслити важливі для країни речі, які за сприятливих обставин привертатимуть увагу на кілька років довше, ніж допис у Фейсбуці. І «Доця» показала, що люди хочуть читати. Чим більше буде книжок, написаних нами про нас самих сьогоденних, тим менше місця залишиться для російської пропаганди. І я вирішила написати драму з кримінальною інтригою, якою я її собі уявляла”.
Як герої книги авторку мало не “вбили”
Книга легко не давалася. За висловом авторки, довго стукала, як курча із яйця. У розпал написання пані Тамара захворіла на коронавірус. Перебіг хвороби був важким. “Мені здавалося, що це вже мої останні години, а герої книги усе проговорювали у моїй голові свої монологи, наче поспішали висловитися. Я питала себе, чи усі сходять з розуму так, як я? Було навіть відчуття, що у живих залишиться хтось один – або я, або книга. На щастя, вижили обоє”, – посміхається письменниця.
Та навіть надіславши рукопис до видавництва, пані Тамара відчувала неспокій: чи сподобається її твір видавцям? – і чекала вердикту…
“Тома так розповідає, начебто вона така ніжна квітка, а я – якесь файєр-шоу, – сміється засновниця видавництва «Білка» Ірина Білоцерковська. – Насправді усе з точністю до навпаки.
Тамара потужна, як матінка-земля. І я жодної хвильки не сумнівалася, що нове її творіння – це круто, і його обов’язково треба видавати. Тим більше що це детектив. Він суто український, з нашим фоном, персонажами, містикою, розв’язкою, що занурена в українську культуру… І звичайно, неперевершеним почуттям гумору”.
Без гумору текст мертвий
“Для мене текст без гумору мертвий, – каже Тамара Горіха Зерня. – Звичайно, інші тексти можуть бути сухими. Але художній твір, особливо на тему, пов’язану з війною, просто повинен бути з гумором… Коли я буваю на зустрічах побратимів, спочатку видається, що це якийсь піонерський табір дорослих людей з реальною зброєю… І лише по кількох годинах сміху проявляються страшні травми. Гумор – це спосіб передати сильні емоції без психічного травмування”.
А іронія, на думку пані Тамари, – це ще й жіноча броня у сучасному суспільстві. Навіть у побуті без неї не виживеш. “Коли чоловік починає говорити до тебе з поблажливістю або з перебільшеною турботливістю за твій маленький розум… Наприклад: їдеш за кермом, а він удесяте вказує: “Тут наліво, отут направо”. Спочатку дратуєшся, сердишся, мало не сатанієш, а тоді… перед черговим поворотом в очікуванні команди починаєш про себе рахувати: “Три… Два… Один… Пуск!”
В останні роки ситуація потроху змінюється, чоловіки починають визнавати, що жінкам можуть бути геть не цікаві любовні романи, вони добре розбираються в темах життя і смерті, відчаю і самогубства, у стосунках між чоловіками і дітьми – без «рюшиків» і «бантиків».
З небайдужості виросло волонтерство
У новій книзі Тамари Горіха Зерня багато планів і тем. Про обпечених війною і тих, кого вона майже не торкнулася. Про лещата стереотипів, минулого, спадкової пам’яті, що відбувалося у громадах до нашого народження. Про можливу еміграцію. Про те, як відрізнити очікування рідних від власних потреб. Про «принади» життя у маленьких містечках. І про те, чи варто втручатися у чужі справи.
“У нас сильна матріархальна лінія, яка думки не допускає, що нас щось може не стосуватися, – посміхається пані Тамара. – На першому побаченні моєї молодої родички була присутня уся жіноча частина сім’ї: одна сиділа у кущах, друга спостерігала з горища, третя зиркала з-за керма автівки…
Тобто немає ніяких таємниць. Ніколи похворіти. Це часом дратує, але ніхто не лишається з бідою наодинці. Навіть помилка господа, алкоголік, паралізований після отруєння якоюсь бурдою, – не самотній, бо люди приходять і допомагають.
Я не впевнена, що це правильний підхід, іноді зайве втручання може зашкодити. Але на цьому принципі втручання, тобто небайдужості, ґрунтується і наше волонтерство. Там, на «передку» є поранені, то хіба можна всидіти вдома?”
Де поділи наречену?
«Принцип втручання» – про жінку, що пережила величезну трагедію, намагається триматися, але інколи у неї виринають питання: може, цей опір відчаю не має сенсу? В останньому ривку Станіслава намагається… комусь допомогти. І опиняється у потрібний час у потрібному місці й демонструє надзвичайну ефективність у розрулюванні чужих трагедій.
“Драматичність не заважає оповіді бути цікавезною історією, від якої неможливо відірватися, – каже видавчиня Ірина Білоцерковська. – У таємничому замку, який намагаються перетворити на туроб’єкт, влаштовують весілля-перформанс. Чому ж наречений не виглядає щасливим? Хто ховається у підземеллях? І куди поділася наречена? Чи жива вона взагалі? Відповіді на ці питання – у детективі «Принцип втручання».
Додати лишається, що на презентації на Артфорумі книгу, як то кажуть, розмели. Мені довелося бігти по неї до сусідньої книгарні «Є». «Проковтнула» її за один вечір, то вмиваючись слізьми, то регочучи на всю хату. За кілька днів перечитала, насолоджуючись чудовою її мовою. Захотілося читати Тамару Горіха Зерня ще і ще.
“У моїй голові останнім часом знову пасуться сторонні люди, ˜– посміхається письменниця. – Вони там звили собі гніздо і вже просяться на волю. Випустити їх буде дуже цікаво. Письменництво стало для мене благородною і вдячною справою – це навіть краще, ніж екстремальний вид спорту”.
Чекаємо!
Підготувала Ганна ЧУПРИНА, фото автора
