У Запоріжжі відбувся просвітницько-мистецький захід «Сила традицій. Сила ідентичності», який зібрав бердянців та представників інших релокованих до Запоріжжя громад — тих, хто вже четири з половиною роки не може повернутися додому через тимчасову окупацію.
Захід організував “Простір збереження ідентичності й спадку Надазов’я і степу за Порогами” — культурно-музейний хаб у Запоріжжі, створений за ініціативи релокованої Осипенківської громади Бердянського району для підтримки переселенців, збереження традицій та проведення мистецьких заходів.
Цього разу подія відбулася за співпраці з обласним центром молоді — і, як зазначили організатори, це перша така презентаційна зустріч на новому майданчику.
Захід приурочили до Спаса — свята, яке в Осипенківській громаді традиційно відзначали ще до повномасштабного вторгнення.
Олег Будяк розповів, що колись усі дороги вели спершу до слободи, а пізніше — до станиці козаків-азовців, де двічі-тричі на рік, коли завершувалися основні роботи аграрного циклу, влаштовували багатолюдні багатоденні ярмарки, приурочені до храмових свят — на Спаса і на Покрову.
«Ярмаркувала Новоспасівка завзято, гарно і з розмахом. Село нині перебуває в окупації, але живе в наших серцях»,
— сказав Олег Будяк.
«Село Новоспасівка — це і є село Осипенко. Вони завжди проводили свята перед Спасом і збирали до себе гарних людей і гарних гостей. І цю традицію споконвічну продовжує зараз громада»,
— пояснила інтригу депутатка Запорізької обласної ради Ірина Півень.
Пані Ірина наголосила, що любов до Батьківщини починається з любові до маленького населеного пункту — до своєї вулиці, до сусідів, до назви річки чи поля.
«Територія Бердянського району, на жаль, тимчасово окупована з 2022 року, але ми не маємо права забувати своєрідні населені пункти, свої вулиці, своїх сусідів, своїх батьків».
За словами пані Ірини, Бердянський район для запоріжців завжди означав насамперед Азовське море: доступний родинний відпочинок у Бердянську й Приморську, знайомі з дитинства вулички, ритуальні прогулянки повз симпатичні пам’ятники щоліта.
Ірина Півень згадала і степову частину району, зокрема, землі Чернігівської громади з горою Оба-таш біля села Салтичія, де свого часу розташувався парк мегалітів і проводився фестиваль “Легенди степу”. 
«Для нас Бердянський район — це і степ, який пахне чебрецом, який відчуваєш на повні груди», — додала Ірина Півень. Не поминула вона увагою і багатонаціональну історію краю, де сусідили лютеранська церква, кримськотатарська мечеть і польські костели.
Прийшов Спас — готуй шабельку про запас
Другу частину заходу присвятили традиціям свята Спаса — і бойовому мистецтву з такою ж назвою. Про нього розповів перший віцепрезидент Міжнародної федерації «Спас» і Всеукраїнської федерації «Спас», голова координаційної ради з питань розвитку козацтва при Запорізькій обласній адміністрації, кошовий отаман Запорізького Війська Низового «Запорозька Січ», директор Дитячо-юнацької спортивної школи «Спас» м. Запоріжжя Костянтин Рижов. Він пояснив, що бойове мистецтво “Спас” — це звичай, що довгий час зберігався в родинах потаємно, «не виносився назовні». А зараз його визнано елементом нематеріальної культури.
Сьогодні “Спас” — офіційно визнаний в Україні національний вид спорту, окремий від бойового гопака. Ініціатива його виокремлення виникла ще 2008 року, а 2015-го Міністерство молоді та спорту підтримало створення цього розділу українських національних видів спорту. Попри війну і втрати серед тренерів, які пішли захищати країну, спільнота спасівців, за словами Рижова, не зменшилася і продовжує проводити змагання. Зокрема, ювілейний, тридцятий, фестиваль відбудеться наприкінці серпня.
Остап Вишня, акварелі і пам’ять, яку не можна викреслити
Наступну частину програми відкрила панельна дискусія з дослідниками, краєзнавцями і митцями.
Людмила Даниленко наголосила, що в письменника була важка доля: він провів у ГУЛАГу десять років, а після повернення був змушений пристосовуватися до вимог режиму — писати так, як йому наказували. Але ми не маємо права викидати Остапа Вишню, як і інших українських письменників, поламаних системою, зі своєї спадщини.
Окремою частиною виставки стали акварельні роботи відомого запорізького краєзнавця та художника Костянтина Антонця. Понад десять років тому він подорожував Бердянщиною, фотографував цікаві старовинні об’єкти, а потім за цими знімками писав акварелі. Сьогодні ці малюнки мають для бердянців особливу цінність — це можливість побачити хоча б частинку рідних краєвидів.
Бердянці, мабуть, ніколи не забудуть, що люди, які виїжджали через Василівку, тижнями стояли в колонах, а росіяни під час перевірок забирали і знищували родинні речі. Страшно було вивозити вишиванки, рушники, фотографії… Саме тому так важливо зберегти пам’ять про традиції та ідентичність.
На заході були представлені і картини художниці і поетки Каріни Бойко. Вони створені по пам’яты та присвячені Азовському морю з його неймовірними водами, чайками, повітрям, що змєшується з диханням степу. Потім пані Каріна провела для присутніх майстер-клас з малювання неофіційного символу Бердянська – білої альтанки на березі Азову.
Музейно-мистецький Простір збереження ідентичності й спадку Надазов’я і степу за Порогами планує продовжувати такі зустрічі — і робить ставку саме на живе спілкування, спогади й спільну творчість як спосіб не дати тимчасовій окупації стерти зв’язок людей із рідним краєм.
«Ми віримо в перемогу, віримо, що ми повернемось до дому», — впевнена Ірина Півень.
А художниця Дар’я Джуринська подарувала простору картину “Старий маяк”. Полотно духмяніє усіма ароматами моря й степу, і безтурботно біжить стежкою за м’ячем наше майбюутнє…
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки
* За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією
