Три дні, з 3 по 5 березня, у Вільнюсі тривав найбільший щорічний ярмарок «Казюкас». Як завжди, його приурочили до дня Святого Казиміра – покровителя Литви. Та цього разу господарі не забули і про Україну.
Отака стародавня історія: жив-був королевич Казимір. [Зауважу, що син польського короля мав у родоводі Великих князів Київських Данила й Лева].
Юнак був напрочуд набожним. Навіть одружитися відмовився через обітницю цноти [на канонічному зображенні у королевича… три руки, дві з яких тримають лілеї – символ чистоти].
Батько-король готував сина володарювати Литвою. Але 25-літній Казимір помер 4 березня 1484 року, ймовірно, від сухот. Певний час він устиг пожити в Литві, залишивши по собі добрі згадки. Святий Казимір для литовців – чи не найбільш шанований католицький святий, покровитель молоді та ремісників. Його мощі зберігають у каплиці вільнюського Катедрального собору.
Історія ярмарку «Казюкас» майже така ж стародавня – свято започаткували ще 1604 року. Ярмарок починається з карнавальної ходи. Процесію очолює величезна маріонетка Казиміра [Казюкаса]. А ще я побачила «Залізного вовка» [символ Вільнюса] обруч із князем Гедемінасом, дівчат із лілеями, хлопців із «вербами»…
“Чим торгують на «Казюкасі»”? – поцікавилися мої друзі, яким я надіслала фото карнавальної процесії.
Насамперед – «вербочками». Ні, не гілками верби, а композиціями із сухих квітів та трави, схожими на маленькі пальми. Це нагадування: коли Христос входив до Єрусаліма, його вітали пальмовим гіллям.
Крім того, на ярмарку продають інші вироби народних майстрів та різні смаколики. Кажуть, є промислові товари, але до них я не дійшла: адже якщо всі павільйони «Казюкаса» поставити в одну лінію, їхня довжина сягне чотирьох кілометрів. Ярмарок зайняв увесь центральний проспект Гедемінаса від будівлі Сейму до Катедрального майдану й чимало прилеглих вуличок у старій частині міста.
Найпочесніше місце на площі біля Катедрального собору відвели павільйонам українських майстрів. Відверто кажучи, вироби співвітчизників не вразили мене красою і смаком. Приємне враження справили хіба що вишиванки [їх продавали тільки в одному павільйоні] та ляльки-мотанки [яких теж було обмаль].
Дівчина з Кременчука, котра спеціально приїхала на цей ярмарок, пропонувала килимки-батики з езотеричним розписом. Збиваючись з російської на українську, вона пояснювала значення малюнків покупниці, яка виявилася біженкою з Білорусі: “Це космічний знак рідного дому. Постелиш будь-де, поставиш свічку – й одразу відчуєш домашній дух”. – “Для біженців річ незамінна?” – “Мені теж таке спадало на думку”, – усміхнулася авторка.
Я звернула увагу на скромну колекцію прикрас із бісеру – знаю запоріжанок, котрі виготовляють більш елегантні й унікальні речі. У мене самої є бісерна гердана, куплена в Миргороді. Але на «Казюкасі» з продавщицею довелося розмовляти… англійською. Вона пояснила, що продає витвори своєї подруги.
Зізнаюся: українська частина ярмарку дещо розчарувала. На ній знайшлося забагато строкатого «ширвжитку». Зате литовські павільйони зачарували. Колись під час «Казюкаса», здебільшого, продавали товари, що їх привозили селяни. Зараз – наголос на художніх виробах народних майстрів. Я перемовилася з господарками кіоску з «вербочками». У родині цих жінок таку красу виготовляють уже 150 років!
Трохи далі – ще один «вербний облавок», зовсім не схожий на попередній. Юргіте Трейніте живе в невеличкому містечку у середній Литві. Певний час вона працювала в офісі у Вільнюсі, але повернулася додому і зайнялася народним мистецтвом. На ярмарку вона зі своєю мамою продавала «верби» із сухої трави, а також солом’яні пташки й інші композиції з соломи.
Для Литви це цілком традиційні вироби, та майстрині зробили їх оригінальними ба навіть сучасними. Ще один їхній витвір – круглі пиріжечки з яблуками – призначався для власного уживання, але гостинні жінки пригостили і мене.
У павільйоні з витинанками я купила за два євро дві різні закладки для книг із вирізаними з паперу янголами. “Як я раділа, коли знайшла для янгола оцю позу в профіль!” – поділилася авторка пані Лаймуте.
Мені пригадалися витинанки директорки Запорізького художнього музею Інги Янкович – зовсім не схожі на витвори литовських майстрів. І тут краса, і там. Яким різним, виявляється, може бути просте, на перший погляд, мистецтво!
Зізнаюся, я весь час порівнювала вільнюський ярмарок із нашими запорізькими ярмарками на Набережній. «Казюкас» відкрився 3 березня, тобто у п’ятницю, – якраз усередині робочого дня. Лише завдяки цьому була змога перемовитися з народними майстрами. У суботу чи неділю навряд чи у них знайшлася б для мене бодай хвилина. На «Казюкас» з’їжджається уся Литва!
Кіоски оформлені більш стримано, ніж у нас, але з більшим смаком. Пересічних товарів фабричного виробництва не знайти навіть серед продуктів. Лише особливі наїдки: від хлібу домашньої випічки і святкових пряників – до копченостей і крафтового пива. Якісь надзвичайні приправи, десятки сортів меду, варення, тістечка… Очі розбігаються! Ось тільки все це не для худого гаманця: ціни на «Казюкасі» вищі, ніж деінде. Ексклюзив обходиться дорого…
На вільнюському ярмарку немає вина і пива «на розлив». Я помітила лише два-три ресторани просто неба [під навісами] з високими цінами. Не знаю, може, у вихідні гуляння стає майже таким же бурхливим, як у нас у Запоріжжі, але сумніваюся. Не схоже, що стримані литовці можуть вийти за певні рамки.
Зате концертні майданчики – зовсім як у Запоріжжі. На Катедральній площі над сценою височіла десятиметрова вежа, яку прикрасили 700 «вербочок» [нагадування про 700-ліття Вільнюса]. Ці «вербочки» на закритті фестивалю обіцяли роздати людям. А ще підготували аукціон авторських «верб» з автографами відомих литовців [від експрезидента Валдаса Адамкуса – до актриси Раси Самуоліте, диригента Модестаса Путренаса, популярних телеведучих, посла України в Литві Петра Бешти]. Кошти від нього призначалися на допомогу Україні.
Крім того, поблизу Катедрального майдану я побачила досить великий павільйон, де збирали кошти, щоб придбати генератори. Над ним литовською мовою напис: «Зігріємо Україну!». А неподалік від трофейного російського танку – невелика виставка пластин від бронежилетів зі слідами куль. Когось вони вже порятували. Тепер активісти збирають гроші на нові бронежилети.
Коли 3 березня процесія дісталася Кафедрального майдану, «Казюкас»… заговорив. Було в його промові слово «Україна», але що саме він сказав? Не знаю. Здогадуюся: певне, щось хороше.
А наостанок – процитую лист, що отримала від Далі Мачіоніте 5 березня у другій половині дня. Ось як завершився ярмарок: “На аукціоні «верб» продавалися ті великі «верби», що несли у п’ятничній процесії. Їхній автор Агата Границька розповіла, що в її роду вже сім поколінь жінок плетуть «верби». При мені дві «верби» продали за 50 євро, шість – за 30-40. Телевізійники обступили хлопчика, котрий за 50 євро купив «вербу» з підписом Петра Бешти. Зрозуміло, гроші йому дали батьки, та вони не вийшли до сцени, і здавалося, що хлопчик купує самостійно. Зворушливо, смішно… Десятиметрову «вербу» на той момент уже наполовину розібрали. У перерві аукціону глядачів запрошували до сцени й роздавали «верби» або дозволяли вибрати самим. Просили жертвувати кошти для України – і люди жертвували”.
Віталіна МОСКОВЦЕВА-ДОРОШЕНКО
[Вільнюс – Запоріжжя]
Фото авторки
