“Івано-Франківськ – це приблизно як Хортиця, тільки оточений не Дніпром, а річкою Бистрицею. Якщо у другій половині дня не зустрінешся з людиною, із якою привітався вранці, – таке майже неможливо… Їдеш вашим центральним проспектом, і, за нашими мірками, здається, що під’їжджаєш до Коломиї, – а це все ще ваш Соборний”.
Таким чином пояснив схожість та різницю між Запоріжжям та Івано-Франківськом знаний український поет, прозаїк, перекладач, есеїст, один зі стовпів «Станіславського феномену» Юрій Андрухович. Пан Юрій завітав на «Мистецький Форум», що тривав у Запоріжжі з 15 по 21 серпня, разом з партнером по заснуванню Підземного переходу «Вагабундо», документалістом «Станіславського феномену», підприємцем, фотохудожником, громадським активістом, меценатом, а віднедавна й романістом Ростиславом Шпуком.
Юрій Андрухович у стосунках з нашим містом майже 30 років
Обидва у Запоріжжі не вперше. Але якщо пан Ростислав відвідував наше місто чи не на зорі незалежності України, коли разом з науковими керівниками приїздив до однієї з технологічних лабораторій проводити досліди над самозаймистими речовинами, то пан Юрій має солідну особисту історію перебувань у Запоріжжі.
Вперше і найтриваліше він був тут в серпні 1991 року, коли майже десять днів брав участь у фестивалі «Червона Рута». Потім запоріжці запрошували митця у різні політичні періоди і пори року запоріжці на мистецькі та громадські заходи.
Зокрема, Юрій Андрухович виступав на запорізькому Майдані 23 лютого 2014 року, двічі [у тому ж лютому 2014 і в січні 2017] разом з актрисою Уляною Горбачевською і контрабасистом показував свою виставу «Альберт, або Найвища форма страти», спілкувався з волонтерами і журналістами на платформі «Запорізький медіа-центр», а у жовтні 2018 на «Запорізькій книжковій толоці» презентував роман «Коханці Юстиції» [вийшов наприкінці 2017 року].
«Коханці Ю – музика до і після роману»
На «Мистецькому Форумі» Юрій Андрухович розповів, що цей твір мав і музичне продовження. Пан Юрій без музики взагалі себе не ідентифікує. Він 15 років співпрацює з польським гуртом «Карбідо».
А з українським гуртом «Сон Сови» у складі віолончелістки Євгенії Смольянінової, саксофоніста Михайла Сарани та клавішника й ударника Кирила Цуканова [лідер гурту] письменник познайомився практично під час виступу на київській терасі, куди його запросили організатори концертів «Сну Сови». Читання уривків з творів у музичному супроводі відбулося практично без репетицій. Та музиканти точно влучили у сенси, що доносив зі сцени пан Юрій.
Коли Юрій Андрухович готував у рідному місті презентацію роману «Коханці Юстиції», йому спало на думку, що провести її можна було нестандартно, разом з мультиінструментальниками зі «Сну Сови». Тоді в Івано-Франківську якраз мав відбутися Міжнародний фестиваль актуального мистецтва Porto Franko. І літературно-музичний проєкт «Коханці Ю – музика до та після роману» став на ньому одним із яскравих явищ.
Трошки пізніше короткі тексти з роману, присвячені легендам Iвано-Франківська, в музичному супроводі гурту «Сон Сови», стали основою спільного альбому «Коханці Ю». 20 березня поточного року він став доступним на всіх цифрових майданчиках, а вже 26 березня очолив TOP 200 iTunes All Genre Chart Ukraine.
До музичного карнавалу в костюмі хімзахисту
Але й це ще не все. Альбом «Коханці Ю» має і вініловий варіант, що вийшов якраз до дня народження письменника [13 березня]. Який допоміг Юрію Андруховичу пережити карантин у… музично–карнавальний спосіб.
“Так, вініл – це досить вишукане задоволення, – поділився Юрій Андрухович, – бо сучасні програвачі недешеві. Я натякнув Ростиславу, що наближається мій день народження, до якого якраз і платівка вийде Цей приємний подарунок отримав якраз напередодні карантину…
З’явився вільний час. Писати без передиху неможливо. А один і той самий альбом, хоч і свій, слухати раз за разом не будеш. І я згадав, що десь на горищі у мене лежать старі диски, яких я не торкався років 30-ть. Одягнув маску, рукавички, костюм хімзахисту і поліз порпатися у звалиші. Знайшов колекцію майже з 500 платівок. Там були і класика, і рок, багато ще чого. І вони зазвучали! Справжній карнавал музики. Це дуже допомогло витримати вимушене ув’язнення”.
Ніч авантюрних втеч та смутних мелодій
Колись Юрія Андруховича спитали, чим би він волів займатися, коли б не був письменником. І він сказав, що хотів би мати радіостанцію, яка працювала б вночі та передавала сумні мелодії [пана Юрія дратували стандарти «веселої тупості» на більшості FM-радіостанцій]. І навіть назву для неї має – «Радіо Смуток».
Писати пан Андрухович не кинув, тож радіостанцією не обзавівся. Проте два з половиною роки тому словосполучення “Радіо Смуток” якимось чином виринуло з його підсвідомості. І почало навіювати нічні монологи радіоведучого, який виходить в етер опівночі, ставить слухачам сумну музику і до восьмої ранку, коли на усій планеті наступить новий день, розповідає майже авантюрні історії про втечі – від режиму, від мафії, від любові…
“Поки я обдумував роман, вийшов твір молодого письменника Сергія Мартинюка під назвою «Капітан Смуток», – посміхається Юрій Андрухович. – Аби в нашій літературі смутку було не забагато, довелося міняти назву роману. Тепер він називається «Радіо Ніч», тим більше що дія відбувається таки в ніч з 12 на 13 грудня. Маю надію, що його презентація відбудеться 13 грудня цього року. Зараз я передав роман першому читачеві, який робить деяку мовно-стилістичну редактору”.
Ростислав Шпук: “У мистецтві тривожна тиша”
Друг і партнер Юрія Андруховича, володар різноманітних талантів, у тому числі підприємницьких, Ростислав Шпук у квітні цього року дебютував як письменник. Видавництво «П’яний корабель» випустило в світ його роман «Модельний ряд. Хроніки». Відвідувачі «Мистецького Форуму» привітали його з подією і поцікавилися, як можна монетизувати сегмент вищої культури.
“Думаю, що це слабо можливо, – відповів Ростислав Шпук. – Поки ми тільки вкладаємо. Я особисто дозволив собі бути митцем, коли в мене була своя фірма.
Зараз бачу розпач деяких письменників, бо великі книгарні продукти маленьких видавництв на видне місце не викладають, і замість того, щоб підтримати літераторів, оголошують знижки на книги, начебто це якийсь меншовартісний товар. Знову йде знецінення творчості”.
За словами пана Шпука, у мистецтві зараз тривожна тиша. Люди роблять проєкти, чекають розголосу. Але карантинні обмежувальні заходи позакривали усі платформи. В тому числі молоді й амбітні.
Нащо франківчани спустили культуру з небес у підземелля
Як, наприклад, сенс-хаб Підземний перехід «Вагабундо», який відкрили торік Ростислав Шпук, Юрій Андрухович та Олександр Ковтун. Франківчани вже встигли охрестити це мультимедійно оснащене місце, де розташовані галерея сучасного мистецтва, книгарня-кав’ярня, кіноклуб, дискусійний «відсік» та музичний майданчик, «заправною станцією для людини”.
“Ми опустили культуру з небес у підземелля, – посміхається пан Ростислав. – Це така собі «транзитна зона», увійшовши до якої, маєш шанс вийти з трошки зміненою свідомістю від івентів, які там відбуваються. Це місце синтезу різних мистецтв. Коли 15 лютого цього року святкували першу річницю, нам здалося, що воно таки почало пульсувати”.
“Дозвольте сказати суперписьменнику, та ще й багатому, як мене тут назвали, – пожартував Юрій Андрухович. – Приміщення під багатоповерхівкою, де розташований Підземний перехід «Вагабундо», ми почали викуповувати з 2007 року. Тож у нас було 11 років, аби все продумати. Добре, що забудовник погодився чекати.
Але ми відкривали «Вагабундо» не для того, аби заробляти гроші. Некомерційність є важливою складовою. Це дає незалежність. Немає потреби щось узгоджувати з владою, ніхто не буде вказувати, які гурти запрошувати, яке кіно демонструвати. «Вагабундо» живе як с рук тура громадянського суспільства”.
Як обрахувати ефективність старого театру
За словами пана Юрія, культура сенсів у всьому світі не купається у золоті. І оперна співачка всюди потерпає у порівнянні з поп-дівою. Питання монетизації високого мистецтва намагається вирішити громадська ініціатива «Європейський парламент культури». Але, як на одному з його засідань сказала одна мудра людина, в економічних категоріях ефективність чи неефективність культури обґрунтувати неможливо.
…Коли в місті N є старий театр, його утримання поглинає багатенько коштів з бюджету. Та хто може порахувати, скільки грошей туристи, що відвідали одну чи дві вистави, залишили в міських готелях, ресторанах, магазинах. Власники яких платять податки…
“Мені здається, треба само організовуватися заради культури, аби її було багато, – сказав Юрій Андрухович. – Без культурних досягнень ніякий прорив неможливий. Вітаю запоріжців, що у вас з’явилася така прекрасна ініціатива, як «Мистецький Форум».
Ганна Чуприна, фото автора, з FB-сторінки ArtForum та відкритих джерел
*”Станіславський феномен” – група письменників та художників, у творчості яких найрафінованіше були інстальовані цінності знакового списку українського постмодерного дискурсу.
