- Чи готові усі українці платити податки?
- Чи спроможні очільники громад бути активними та відкритими до міжнародного партнерства?
- Коли прозорість, чесність, неприйняття корупції стануть природними поведінковими рисами?
- Як змусити себе здійснювати реформи, якими би неприємними вони не були?
Усі ці питання безпосередньо стосуються відновлення країни. Бо знищені чи пошкоджені школи, лікарні, центри культур, інші об’єкти інфраструктури будуть відновлювати не американці чи європейці, а українці. Від нашої чіткої позиції залежить ефективність реконструкції за принципом “краще, ніж було”.
Про це йшлося на конференції «Відбудова України: для людей та про людей», яку організувала аналітична платформа “Вокс Україна” за підтримки NED.
На ній експерти, науковці та громадські діячі міркували, яким чином долучити до цього процесу різні категорії громадян – як тих, що потребують підтримки у власному відновленні, так і тих, хто цю підтримку у широкому сенсі готові надавати.
Синергія “держава-бізнес-експерти-військо-громадяни”
“Іноді складно повірити, що відбудова України буде швидким, простим і об’єднаним процесом, – сказав у вітальному слові CEO «Вокс Україна», молодший сержант 5-ї окремої штурмової бригади Максим Скубенко. – Перша причина – любов до простих рішень… Але щоб втілити прості плани, треба багато працювати. Необхідна величезна підготовка, поєднання різних сфер, людей, досвідів і експертизи. А також готовність рухатися вперед, хоча більше хочеться полежати на дивані”.
Пан Максим акцентував увагу на потребі синергії між бізнесом, державою, експертами, військовими та громадянами.
- Бізнес вміє робити гроші, але має бути впевненим, що його завтра не закриють, бо це комусь заманулося.
- Держава – великий гравець, великий наглядач, але має бути справедливою.
- Експертна спільнота допоможе не наступати на одні й ті самі граблі.
- Наші захисники готові до невтомної праці не тільки на полі бою, але їхній голос має бути почутим.
- І, зрозуміло, що без звичайних людей нічого позитивного не відбудеться.
За словами Максима Скубенка, така синергія поступово з’являється і відбудова вже працює: помалу, не усюди, але, скажімо, прифронтові ділянки на східному напрямку це демонструють шалено.
“Візьмімо маленькі міста, що були проросійськими, – Краматорськ, Костянтинівка, Дружківка. Туди донорські кошти вливалися і до великої війни. Але це була форма, навіть не дуже вдала – усе довкола страшне й некрасиве, але на якомусь одному об’єкті зроблено шалений ремонт. А тепер йдеться про сутність. До цих міст повертається бізнес, люди отримують доступ до грошей, роботу, зарплату, працюють з волонтерами – і перестають думати про росію, їх цікавить Україна, як би тут закріпитися й розвиватися. У цьому я вбачаю показник непоганої синергії і того, яку тактику в цілому ми можемо обрати”.
Тростянець: коли не було ресурсу, та є активні люди
Великі можливості для народження такої синергії надає реформа децентралізації. Про це йшлося на першій панелі конференції.
Уже зараз в окремих громадах, які сильно постраждали на початку війни, відбуваються зміни на краще. Один із прикладів – Тростянецька міська громада (Сумська область). Досвідом її відновлення поділився заступник міського голови з питань регіонального розвитку, проєктної діяльності, міжнародного співробітництва, містобудування, архітектури та державного архітектурно-будівельного контролю Максим Синявін.
“У наше місто росіяни вдерлися на другий день від початку повномасштабного вторгнення, і 31 день Тростянець перебував у окупації. Росіяни знищили багато житлових будинків, лікарню, школу, садочки, інші соціально важливі об’єкти.
26 березня місто – офіційно першим в Україні – звільнили від загарбників. І майже одразу до нас почали приїздити представники влади – з Сумської обладміністрації, з Міністерства відновлення та Агентства відновлення. Вони подивилися на масштаби руйнувань, спитали, чим можуть допомогти.
У нас плана відновлення як такого спочатку не було. Ми просто визначили черговість завдань.
Було так:
- Лікарня пошкоджена – тож її треба відновити у першу чергу. Бо є постраждалі люди, і будуть повертатися ті, хто евакуювався, їм теж буде потрібна медична допомога.
- Треба налагодити комунікації (вода, газ, світло) – аби мешканці поверталися до міста активніше.
- Коли процес повернення піде – виникне інша потреба: треба відновлювати школи, дитсадки тощо”.
За словами пана Максима, громада просувалася крок за кроком. Держава спочатку допомагала лише порадами. Громада почала співпрацю з компанією, яка робила обстеження з квадрокоптера і обраховувала орієнтовну вартість відновлення за допомогою комп’ютерної програми. Виявилося, що у Тростянці пошкоджено близько півтори тисячі об’єктів і місто зазнало збитків на 104 млн доларів, – найвищий показник у Сумській області.
“Стало зрозуміло, що для відбудови мають бути конкретні проєкти, і ці проєкти ми повинні робити самі, – веде далі пан Максим. – Тож, не чекаючи, що хтось дасть грошей, почали витрачати власні кошти – спочатку залатали дірки, вставили вікна, відремонтували дахи, а потім почали виготовляти проєктно-кошторисну документацію (ПКД) на інфраструктурні об’єкти за принципом “краще, ніж було”, – тоді цього принципу ще не було озвучено.
Так зробили проєкти по лікарні, найбільш зруйнованих 5-поверхових будинках, по школі. А потім держава започаткувала експериментальну програму комплексної відбудови. Ми до неї потрапили, бо на нараді з міністерством показали наші проєкти, і вони погодилися допомогти їх реалізувати.
Зараз 70 відсотків пошкодженого відновлено. Спільно з державою, бізнесом, міжнародними партнерами, гуманітарними місіями робимо краще, ніж було”.
Надважливу роль такої співпраці підкреслила і провідна наукова співробітниця “Інституту економічних досліджень та політичних консультацій” Олександра Бетлій.
“Тростянець потрапив у програму комплексної відбудови, бо в громаді не було ресурсу, але були і є проактивні й відповідальні люди. У місті ще з 2012 року влада створювала умови для бізнесу, який повернувся і далі працює. І ще задовго до повномасштабної війни органи місцевого самоврядування налагодили зв’язки з міжнародними партнерами. І тепер ці партнери разом з державою прийшли на допомогу. Бо є усталені стосунки, і – головне, є довіра. Довіра дуже дорого вартує. її потрібно зберігати як на рівні держави, так і на місцевому рівні”, .– впевнена Олександра Бетлій.
Прямі стосунки: як Естонія допомагає Житомирщині
Гарним прикладом прямої співпраці між регіоном та іноземними партнерами у питаннях відновлення є Житомирщина. Про це на конференції розповіла Надзвичайний та Повноважний Посол Естонської Республіки в Україні Аннелі Кольк.
Пані Кольк нагадала, що співпраця Естонії з Україною почалася 1998 року, поглибилася з 2006 року (за цей час було впроваджено 500 різноманітних програм допомоги).
“Ми активізували допомогу Україні з 2014 року – після російського вторгнення та окупації частини територій. А з 2022 року Естонія надала Україні 20 млн євро на гуманітарну допомогу і 400 млн – на військову. Плюс приватні донати склали 30 млн євро. Тобто Україна знаходиться для Естонії у ТОП-пріритеті. 23 програми тривають сьогодні та продовжаться наступного року. У бюджеті на 2024 рік передбачено збільшити кошти на відбудову і розвиток України”, – розповіла пані посол.
У питаннях відновлення Естонія зараз тісно співпрацює з Житомирщиною.
“Естонія – невелика країна, у нас усього 1,3 млн населення, тож ми дивилися на регіон, подібний за розміром. Спроможність громад – в людиноцентризмі. Ми побачили це, зокрема, на Житомирщині, де постраждалі – у ядрі відновлення.
Ми практики, і знаємо, що краще працювати з місцевими органами влади, які розуміють, що конкретно треба. Тому з Житомирщиною пряма кооперація, це більш ефективно і корисно для мешканців громад”.
Пані Кольк в Україні чотири місяці, і вже неодноразово відвідувала Житомирщину, спілкувалася з місцевою владою і людьми, питала, що Естонія може для них зробити.
“Звичайно, ми комунікуємо і з посадовцями державного рівня, – продовжує Аннелі Кольк. – У жовтні до України приїздив міністр зовнішніх справ Естонії, який мав зустріч з міністром розвитку громад, територій та інфраструктури України, які обговорювали, що ми маємо йти пліч-о-пліч і у великій відбудові.
Ми віримо, що війна скоро закінчиться, Україна переможе, і вже зараз потрібно працювати на перспективу. Наприклад, ми допомогли побудувати в Овручі мобільний дитсадок. Проте дивимося ширше, тому запросимо його педагогів на тренінги, щоб це був не одномоментний проєкт, а довша плідна співпраця”.
Нагадаємо, що домовленості з повоєнного відновлення має Миколаївська область з Данією.
Така допомога дуже важлива ще й тому, що вона іде напряму – від іноземного партнера до регіона.
Бо в української держави на відновлення у 2024 році коштів – обмаль.
Сплата податків – наш обов’язок перед Захисниками
“Ресурс дуже обмежений, – розповіла провідна наукова співробітниця “Інституту економічних досліджень та політичних консультацій” Олександра Бетлій. – На жаль, внутрішніх надходжень ледве вистачає на оборону і безпеку. Це військові закупівлі і армія, військове забезпечення. Тож треба усвідомити: фактично плата податків сьогодні – наш обов’язок перед захисниками та усіма нами. Хто не платить податки, той не фінансує армію, не фінансує усі інші наші зобов’язання.
Якщо хтось каже, мовляв, краще дам гроші на дрон для знайомих бійців, а податки платити не буду, бо все одно вкрадуть, – це безвідповідальна позиція. Звідки тоді візьмуться гроші на військове забезпечення? А школа, а лікарня – за чий рахунок їх утримувати? Тож допомогти разово знайомому бійцю чи навіть підрозділу – це називається: “Я відкуплюся, щоби мене сумління не мучило”.
Крім безпеки й оборони, усе інше (пенсії, виплати ВПО, житлові субсидії, різні види соціальної допомоги малозабезпеченим, соцпослуги, реабілітація, протезування) фінансується за рахунок міжнародної допомоги – це позики і гранти.
Проблемою наступного року є те, що при закладеній потребі у 41 млрд доларів зовнішнього фінансування 29 мільярдів ще не забезпечено (станом на кінець листопада – ред.). Це ті кошти, про які нам ще треба домовлятися. На жаль, це кошти не на відбудову чи відновлення, а передо всім, щоб ми вижили наступного року, виграли війну і почали відновлюватися у більш масовий спосіб.
Для цього потрібно робити реформи. Поступ у реформах – це те, що передбачено у програмах МВФ, у програмах ЄС. Кожне виконане зобов’язання, кожна реформа , якою б вона не була неприємною для когось, – це кошти на фінансування нашої стійкості”.
Де взяти кошти на відбудову
Може виникнути питання: а як же рухалася відбудова цього року?
Пані Бетлій розповіла, що 2023 року відновлення відбувалося за рахунок Фонду ліквідації наслідків збройної агресії. У бюджеті на 2024 рік рядка на цей Фонд немає. Чому? Цього року він фінансувався за рахунок 50 відсотків прибутків НБУ минулого року (було 72 млрд, то 36 пішло на відбудову). Цього року таких великих прибутків у НБУ немає, це усього 17 млрд, які підуть до загального фонду бюджету, щоб фінансувати інші потреби. Тож на відбудову нема чого відправити.
“Ще одним джерелом фінансування Фонду ліквідації наслідків збройної агресії (26 млрд) була конфіскація російських активів. У 2023 році це була досить легка конфіскація, бо просто забрали гроші зі “Сбербанка росії” та “Промінвестбанка”, це було легко. Зараз треба, щоб працювала уся система – СБУ, НАЗК, Фонд Держмайна, депутати, які мають внести законодавчі зміни… Вона починає активніше працювати, але на це потрібен час”.
Тож чи поставлене відновлення під загрозу через брак коштів у Фонді?
За словами пані Бетлій, гроші на відбудову є. У бюджеті є окремі програми Мінвідновлення і Агентства відновлення, передбачені компенсації населенню за пошкоджене і втрачене житло.
Що стосується громад. “Якщо ми говоримо про програми надзвичайного відновлення, то це кошти ЄІБ – там конкурси, – продовжує пані Олександра. – Коли Міністерство оголошує конкурс, органи місцевого самоврядування (ОМС) мають подавати проєкти. Конкурентні проєкти отримують фінансування. Тож завдання ОМС – бути спроможними і активними.
На ряд проєктів будуть субвенції. Ще на частину – конкурси, підпроєкти, тобто ОМС залишаються активними учасниками відбудови/відновлення, це дуже важливо. На це у спеціальному фонді бюджету закладено 12 мільярдів гривень.
Щоб фінансування було більшим, треба якісно та ефективно вибирати доступні кошти – це специфіка спеціального фонду. Їх зараз небагато, вони менші, ніж за угодою, підписаною з міжнародними партнерами. Як тільки ми ці кошти вибираємо, іде подальше фінансування.
Тобто наша спроможність якісно використовувати кошти на відбудову – запорука подальшого фінансування”.
Олександра Бетлій ще і ще раз акцентувала на спроможності органів місцевого самоврядування громад розробляти якісні проєкти, бо для отримання коштів з бюджету плани відновлення будуть обов’язковими. Так само як і для праці напряму з міжнародними партнерами. Експертка рекомендувала залучати до цієї справи громадськість. “Вам потрібні люди, які володіють англійською? Зараз досить багато можливостей із залучення ГО для підготовки планів, проєктів відновлення. Громадська спільнота готова допомагати, якщо є гарний проєкт”.
На завершення хочеться навести слова заступника міського голови Тростянецької міської громади Максима Синявіна: “Ми співпрацювали з GIZ, NEFCO, ООН, Червоним Хрестом, Швейцарським агентством розвитку, Фондом Відродження, австрійськими проєктантами – 80 % відновлення відбулося через подачу грантових заявок. Просто сидіти і чекати, що хтось прийде і відбудує – воно так не працює. Але є багато джерел, і за умови наявності якісних проєктів допомога буде всім”.
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки та з соцмереж
“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів”
