Історія української родини, яка отримала притулок у Франції, розповіла безпосередня учасниця події. Це справжня Різдвяна історія, сповнена щирості, доброти та навіть неочікуваності – як і має бути у свята. Історія не має на меті розвінчувати спільні фрази про ставлення європейців до людей, які вимушено залишили своє житло і статки в Україні. Але вона представляє картину світу, наповненого рисами, наявність яких – не лише супутник Різдва. Це радість справжніх людських стосунків.
“Як ви всі знаєте, багато різного розповідають про українських біженців у Європі…
Так от, я не називатиму імен, міста, місця роботи, жодних особистих подробиць.
Отже, є одна українська родина, якій ми допомагаємо.
У них багато складнощів у житті, дитина в інвалідному візку, чоловік не найміцнішого здоров’я, але за той час, що вони живуть у Франції, він вивчив мову і знайшов роботу.
У жовтні-листопаді цього року їхньому синові зробили дві найскладніші операції і, звичайно, потрібен постійний післяопераційний догляд, чим займається, звичайно, мама. На жаль, одного дня мамa впала і поламала ключицю.
Уявіть, яка складна ситуація!
За законом у Франції відпустка триває п’ять тижнів, і вона нараховується залежно від кількості відпрацьованого часу, а також, якщо є перероблені години, вони також додаються до відпустки. За той час, що тато вже працює, у нього накопичилося на два тижні відпустки, які він і взяв, щоб доглядати за дружиною та сином.
Однак після двотижневої відсутності на роботі на нього чекала новина: співробітники віддали йому свої перероблені дні, чим зберегли йому два тижні відпустки.
Ніяк не міг він чекати на такий жест, і можете уявити, наскільки його переповнюють почуття подяки. Це дуже зворушливо, приємно і це справжня солідарність!
Це дуже приємна новина, яка говорить не лише про солідарність, а й про те, наскільки він добре прижився в колективі та наскільки його поважають.
Справжня Різдвяна франко-українська історія!”
З дозволу автора історію переповіла Інеса АТАМАНЧУК
