Насильство ‒ це не тільки про жінок. Українські чоловіки переживають різні види насильства з дитинства, та дуже часто вважають це нормою життя.
Як і частина суспільства.
…В одному із телесюжетів про наслідки окупації Херсонщини чоловік старшого віку, який був у заручниках у окупантів, на питання журналіста, чи застосували проти нього фізичну силу, cпокійно відповів: “Так, били. Але ж хлопець не битий, що дівка нецілована…”
Я вперше почула цей вислів, але ситуація виглядала якось дивно: не було засудження жорстоких дій російських військових до цивільних громадян (про «неціловану дівку», і як це стосується насильства, наразі не будемо говорити).
Натомість, чоловік сприймав насильство проти себе, як буденну справу: так, знущалися, але ж він чоловік, він має бути сильним.
Його били, а він терпів.
Бо чоловіки не плачуть, не скаржаться, нічого не бояться…
Принаймні, цього від них очікує суспільство, і так багатьох виховують у сім’ях.
І це проблема.
Сприймаємо насильство як частину нашого життя
За словами співзасновниці Благодійного фонду “Сильні” Ярини Вишенської, на жаль, різні форми насильства проти чоловічої статі у суспільстві часто вважаються нормою.
“Це велика проблема, бо часто насильство, з яким зіштовхуються чоловіки, є нормалізованим, і це з самого малечку.
Здається, що найбільш впізнаваним є фізичне насилля, бо зрозуміло, що коли тебе б’ють, то це погано.
Але стусани в дитинстві від батька або твоїх однокласників, коли це толерують інші однокласники або вчителі, то сприймається як стан твого дорослішання.
Стан чогось такого, що називає тебе хлопчиком, а не дівчинкою.
Тому велика проблема в тому, що ми це нормалізуємо і сприймаємо як частину нашого життя”, – каже Ярина Вишенська.
І, зазвичай, на таку ситуацію звертають увагу тільки тоді, коли наслідками насильницьких дій є важкі травми або згвалтування.
У лютому 2023 року в Запоріжжі трьох неповнолітніх хлопців засудили до семи років ув’язнення за тортури, завдані однолітку.
Суд визнав їх винними у згвалтуванні, сексуальному насильстві, розбої та здирстві, скоєних за попередньою змовою групою осіб.
Слідство встановило, що у січні 2022 року троє школярів із передмістя Запоріжжя, перебуваючи за місцем проживання одного з них, діючи спільно, знущалися з колишнього однокласника та вчинили над ним сексуальне насильство.
До того ж, один із засуджених знімав зазначені протиправні дії на телефон.
Масштаб проблеми від Amnesty International
Фізичне насильство з боку незнайомців, кримінальних угруповань або силових структур, приниження і цькування у школі, побиття і погрози з боку батьків і рідних…
З подібними видами насильства в різний період свого життя стикалися українські чоловіки.
Такі дані соцопитування, яке було проведено в Україні на замовлення міжнародної правозахисної організації Amnesty International Ukraine (АIU) у 2021 році.
Від яких форм насильства страждають чоловіки?
Фізичне насильство на вулиці. 25% опитаних чоловіків визнали, що зазнали фізичного насильства на вулиці в дорослому віці.
Найбільша небезпека, на їхню думку, надходила від представників їхньої ж статі. Про це говорили 78% респондентів.
Ті, хто зазнав тілесних ушкоджень у зрілому віці, зауважили, що найчастіше його вчиняли дорослі чоловіки (52 %) і підлітки (32 %).
При цьому, у дитинстві чи юності збільшується ризик зазнати вуличного побиття: 31% опитаних скаржилися, що стали об’єктами вуличної агресії, коли були неповнолітніми.
А 9% вважають найбільш потенційними агресорками жінок, при цьому вказують, головним чином, на знайомих і представниць кримінальних груп.
Булінг у школі. Кожний четвертий респондент зазначив, що його били, ображали або цькували під час навчання у школі.
Причому агресорами були або однокласники (в цьому зізнався кожний другий опитаний), або інші школярі.
Домашнє насильство. 25% опитаних чоловіків на запитання, чи потерпали вони у дитинстві від насильства вдома, одразу давали ствердну відповідь.
65 % опитаних зізналися, що у дитинстві отримували ляпаси, побиття ременем, а також приниження і словесні погрози.
Суб’єктами насильства найчастіше виступали батько, вітчим, партнер матері (про це говорили 45% опитаних, котрі пережили домашнє побиття чи приниження дитиною або підлітком).
32% респондентів стверджували, що агресія йшла від матері, мачухи або партнерки батька.
Чоловіки, які постраждали від домашнього насильства в дорослому віці, зазначали, що його скоювали їхні дружини або партнерки.
Про це розказали 15% опитаних.
Психологічне насильство дуже поширене
Начальниця Сектору протидії домашньому насильству Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області, капітанка поліції Марина Бесараб каже, що від домашнього фізичного насильства найбільше потерпають чоловіки старшого віку або обмежено дієздатні.
Саме вони звертаються за допомогою в поліцію.
За офіційними даними відділу комунікації поліції Запорізької області, на початок 2023 року на обліку в запорізьких правоохоронців перебуває майже 1000 аб’юзерів, які вчинили насильницькі дії щодо членів своєї родини.
За статистикою, найбільше від їхніх дій постраждали жінки – 927 (64,4%) та діти – 339 (23,6%).
Але 12 відсотків постраждалих – це чоловіки (173).
Є й судові справи: у минулому році в Запорізькій області суди розглядали п’ять справ, де постраждалими від домашнього насильства були чоловіки.
Більшість таких справ – це фізичне насильство, вчинене дорослими дітьми щодо своїх батьків похилого віку.
І, на відміну від жінок, які мають можливість знайти тимчасовий притулок у шелтерах, чоловіки у таких же ситуаціях залишаються наодинці з проблемою.
Для них прихистків в Україні немає.
Та й скільки насправді чоловіків потерпають від, наприклад, психологічного насильства (словесних образ, погроз, приниження, залякування) від своїх близьких, можна тільки здогадуватися.
Психологиня Олена Бєлікова каже, що психологічне насильство дуже поширене в суспільстві.
Та дехто вважає, що це просто емоції, пристрасті, що роблять життя та стосунки більш яскравими.
У практиці психологині також є випадки, коли за допомогою звертаються …жінки, що не можуть стримати гнів щодо своїх чоловіків/партнерів.
– Одна жінка розповіла, що боїться, що просто одного разу вб’є свого чоловіка, коли їй щось не сподобається у відносинах із ним. Або він, за її словами, її “доведе”.
Є й побоювання, що чоловік не буде вічно терпіти її знущань і буде відповідати так само, – каже Олена Бєлікова.
«Соромно» і «сам впораюся»
Але за результатами дослідження Amnesty International Ukraine (АIU), чоловіки, які потерпають від різних форм насильства, не поспішають звертатися по допомогу.
Результати опитування підтвердили, що більшість українських чоловіків схильні замовчувати випадки насильства, незалежно від віку й середовища (ідеться про дім, школу, вулицю тощо, – як місця, де відбувається насильство).
Близько 80 % респондентів, які стикалися з домашнім насильством у дитинстві або в зрілому віці, не зверталися по допомогу.
Так само замовчували проблему ті, хто пережили булінг або побої у школі (79%), чи вуличні тілесні ушкодження в дитинстві і юності (74%).
Дещо інша ситуація зі зверненнями щодо вуличних побоїв у дорослому віці – про такі випадки повідомляла майже третина опитаних (29%).
Одна з причин, чому чоловіки не схильні звертатися по допомогу, – те, що вони не завжди розпізнають ці ситуації як насильство.
Наприклад, вони не вважають, що заборону спілкуватися з друзями можна трактувати як психологічне насильство, а незаконне обмеження пересування – як фізичне насильство.
Друга причина полягає в тому, що тема насильства над чоловіками є табуйованою в українському суспільстві.
Більше половини опитаних підлітків, що зазнали булінгу під час навчання, стверджували, що самі впораються з ситуацією.
Так само чинили і дорослі чоловіки, котрі мали досвід домашнього насильства.
Третьою причиною можна вважати суспільний стереотип, що подібні речі не повинні бути надбанням громадськості, про них не потрібно говорити взагалі.
Чому важливо не мовчати
Як зазначає співзасновниця Благодійного фонду “Сильні” Ярина Вишенська, насильство завжди породжує насильство.
І насильство над окремим індивідом впливає на суспільство в цілому, яке внаслідок цього стає більш агресивним.
“Усе насильство, яке відбувається впродовж нашого життя, впливає на анатомію і біохімію нашого мозку.
Нашому мозку все одно, якої ми статі і гендеру.
У будь-якому випадку події, які відбуваються, вливають на нашу психіку.
І, в результаті, якщо людина зростає в атмосфері насильства будь-якого або зіштовхнулася з ним у зрілому віці, у цих людей
збільшується ймовірність депресивних розладів, розвитку сильної тривожності, яка в результаті впливає на фізіологію тіла.
Це також більша схильність до зловживання алкоголем чи наркотиками, бо мозок шукає відраду.
І, звісно, головне полягає у тому, що будь-яке насильство, з яким стикається окремий індивід, впливає на ситуацію в суспільстві в цілому”, – зауважує Ярина Вишенська.
А співрозмовники мають уважно слухати історію, яку наважився розповісти потерпілий, не перебивати та не розпитувати подробиці й точно не аналізувати, як правильно було б вчинити в тій ситуації.
Як протидіяти
Опитування Amnesty International показало неготовність більшості чоловіків особисто звертатися по допомогу у випадку насильства.
Проте, як вихід із ситуації, респонденти назвали:
– належно виховувати молодь, щоб запобігти насильству, зокрема – домашньому;
– не мовчати про випадки насильства і його суб’єктів;
– запроваджувати суворіші покарання за насильство;
– залучати до цього правоохоронців.
Люди, які пережили насильство, мають розуміти, що є можливість отримати безоплатну допомогу.
Є гарячі лінії для постраждалих, благодійні фонди, центри безоплатної правової допомоги.
Викривати насильство не лише не соромно, насильницькі дії не можна толерувати, оскільки це – злочин.
Головне – не мовчати, не боятися висловлювати власні емоції.
Про факти насильства можна повідомити та отримати допомогу
102 – Національна поліція;
116 123 (з мобільного) або 0 800 500 335 (зі стаціонарного) – національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства;
15 47 – безкоштовна цілодобова гаряча лінія для постраждалих від домашнього насильства;
0 800 211 444 – безкоштовна гаряча лінія емоційної підтримки МОМ (щодня з 10:00 до 20:00);
0 800 202 334 – безкоштовний номер для звернень благодійного фонду “Сильні” (з 08:00 до 21:00 ).
“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів”
