Сьогодні ювілей Володимира Кочегарова!

Вихованець уральського футболу, уродженець Краснотур’їнська, що у Свердловській області (нині – Єкатеринбург), виступав за команди майстрів «Уралмаш» (Свердловськ), ЦСКА (Москва). У 1966 – 1969 роках у складі запорізького «Металурга» брав участь у 98 офіційних матчах, забив 15 голів.
На тренерській роботі – з 1970 року.

Очолюваний Володимиром Кочегаровим дніпрорудненський «Гірник» 1972 року завоював Кубок України для колективів фізкультури.
У 1974 – 1980, 1985 – 1992 роках Володимир Кочегаров – тренер-викладач СДЮШОР «Металург», у 1980 – 1984, 1992 – 1994 роках – тренер команди майстрів «Металург» (Запоріжжя).
Працював також головним тренером футбольного клубу «Віктор», а пізніше «Спартак-КПУ».
Тривалий час успішно працював на викладацькій і тренерській роботі в запорізькому Класичному Приватному Університеті.

Найвдалішим періодом у своїй ігровій кар’єрі Володимир Кочегаров вважає кінець 60-х років:
– Керував командою тоді вельми грамотний тренер Сергій Коршунов, якому вдалося створити збалансований колектив. Стрижневими гравцями тієї чудової команди були Віктор Єременко, Володимир Чаплигін, Віктор Кутін.
Грали здорово! Приємно було виходити практично на кожну гру, тим паче на домашню, оскільки трибуни стадіону майже завжди заповнювалися до межі.
До першої ліги ми не дотягнули, як то кажуть, трохи. Гадаю, через те, що Сергію Олександровичу не вистачало жорсткості у взаєминах із гравцями. Вони відчули слабинку – і почався вже зовсім інший футбол.

А в товариських матчах ми і над київським «Динамо» верх брали, і з московським црскак на рівних грали. Утім, виділити якийсь поєдинок і сказати, що він найбільше запам’ятався, не можу. Коли себе цілком віддаєш грі, кожна з них залишає незабутній слід. Те ж саме стосується і тренерської роботи.
– А який гол найбільше запам’ятався?
– Щоразу, коли м’яч опинявся у воротах, мурахи по шкірі пробігали – від задоволення, що вдалося завершити зусилля одноклубників, які сприяли створенню гольової ситуації.
На наше прохання назвати свій варіант символічної збірної «Металурга», у якій Володимиру Кочегарову гралося б найкомфортніше, він заніс до її складу таких футболістів:
Василь Гургач, Олександр Томах, Григорій Вуль, Віктор Лукашенко, Анатолій Метейко, Віктор Єременко, Юрій Ковальов, Володимир Чаплигін, Валерій Лапшин, Валерій Латишев.
Ставши тренером, Володимир Васильович дав путівку у великий футбол десяткам перспективних гравців.
Але найбільше пишається випускниками легендарної металургівської СДЮШОР, яких у співавторстві зі своїм колишнім одноклубником Григорієм Вулем привів до золотих нагород першості срср серед СДЮШОР.
У цій команді добре себе зарекомендували Ілля Близнюк, Сергій Ключик, Павло Шкапенко, Олексій Антюхін, Ігор Лучкевич…
Десятьма роками раніше серед випускників Кочегарова був Євген Шахов, який увійшов згодом до числа найкращих голеадорів чемпіонатів срср.

– Усі вони дуже серйозно ставилися до футболу, можна сказати, фанатично, – вважає Володимир Васильович.
– З нинішнім поколінням складніше працювати, але за належного ставлення до тренувального процесу вони теж можуть проявити себе у великому футболі.
У складі команди «Спартак-КПУ», яку я тренував упродовж більш ніж двадцяти років, грало чимало випускників металургійської СДЮШОР.
Вони не зуміли пробитися до команди майстрів, але завдяки ректору нашого університету Віктору Огаренку мають змогу здобути вищу освіту на пільгових засадах та вдосконалюватися у футболі на аматорському рівні.
Найуспішнішим для нашої команди вважаю сезон, коли ми виграли срібні нагороди студентського чемпіонату України.
Наша розповідь про Володимира Кочегарова була б неповною, якби не навести висловлювання про нього колишнього тренера та екс-спортивного директора ФК «Металург» Олександра Томаха:
– «Коли я в юному віці був запрошений до запорізького “Металурга”, одразу відзначив у цьому футболісті доброту, порядність, одним словом – ті якості, завдяки яким Кочегаров став тією людиною, яка підтримувала молодь, підбадьорювала її, якщо гра не клеїлася.

Як гравець, він був прикладом для кожного з нас, адже йому були притаманні надійність, величезна працездатність, почуття командного духу. Я ставився до Володимира Кочегарова з величезною симпатією і в ті роки, коли ми працювали разом у тренерському штабі «Металурга».
Будучи прямою, відкритою людиною, він близько до серця приймав кожну невдачу команди, щиро радів її перемогам».
Ми приєднуємося до численних привітань на адресу Володимира Васильовича Кочегарова! Бажаємо йому міцного здоров’я, щастя і всього найкращого.