Виставки в Запорізькому обласному художньому музеї – завжди нагода побачення. Не тільки з мистецтвом, а й з мистецьким товариством нашого міста.
У цьому об’єднуючому русі завжди перебувають творчі співробітники закладу, та часто це вірні друзі закладу, як-от Андрій Соколенко, з юних років причетний до музейної роботи, до якої його долучив батько, перший директор, Григорій Соколенко. Виставку підготувала старший науковий співробітник ЗОХМ Ольга Дворна.
На виставках старших запорізьких майстрів ми завжди повертаємося до цього кола. Ті, що пережили Другу світову… Перші учасники Товариства художників… Ініціатори створення Спілки… Виставки, спілкування… Спогади, якими ділилися зі мною Олексій Матюшенко, Борис Єгоров, Владлен Дубінін…
Та в той момент, майже десять років тому, коли до Андрія Соколенка звернулися друзі – повернути з небуття ім’я художника, поновити його роботи – згадати Михайла Гребеннікова вже мало було з ким.
Повернення через спогади
І ліхтариками спогадів скупі щодо творчих аспектів матеріали преси 1950-1970 років, часи активної роботи художника, який після поранення на війни поступово втрачав зір. Та знаходилися назви робіт – у каталогах виставках Товариства, згодом і Спілки запорізьких художників.
Дружив Михайло Гребенніков із Анатолієм Кармазем, із Андрієм Диким. Відтворену за зібраними із спогадів та документів фактами біографію митця радо прийняли та оприлюднили на популярному ресурсі Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки: https://zounb.zp.ua/resourse/zaporizkyy-kray/znamenni-dati/znamenni-ta-pamyatni-dati/ztpydz-2023#q4
Наведемо її: “Художник Михайло Порфирійович Гребенніков народився у селі Глушкове Курської області. Сім’я батька художника, майстра-червонодеревника Порфирія Васильовича Гребеннікова, покинула рідне село та перебралась до Запоріжжя, за сімейними переказами (що цілком збігаються з історичними реаліями першої третини минулого століття), – тікаючи від розкуркулення і виселення.
Батько, Гребенніков Порфирій Васильович, все життя майстрував меблі – «для царів», як говорили у родині. За сімейними переказами, тримав артіль. Село Глушкове пов’язане з Україною не тільки через засновника, козака Глушка, а й завдяки українському промисловцю, цукрозаводчику та меценату Михайлу Івановичу Терещенку. У Глушкові ним збудовані лікарня, амбулаторія, закладений парк. Тож, було кому замовляти дорогі меблі
Та на початку 1930-х років родина Гребеннікових із п’ятьма дітьми перебралась на Дніпробуд – із однією скринею, в якій були батьківські інструменти. Порфирій Гребенніков брався за будь-яку роботу по дереву, щоб прогодувати родину. Стали будувати дім, отримавши земельну ділянку на території селища Зелений Яр (папери видані на прізвище Гребенюк – вірогідно, Порфирій Васильович мав українське походження, що співпадає з історією заселення Глушкова).
Та почалась війна. Старший син Гребеннікових Михайло — представник покоління, яке потрапило на фронти Другої світової війни практично в повному складі. Михайла призвали в 1943-му. Служив у 333-й Синельниківській дивізії, яка звільняла Запоріжжя, – стрільцем, а з квітня 1944-го, після поранення (постраждало око) – повозним при польовий хлібопекарні. Повернувся додому восени 1945-го. Медаль «За відвагу» отримав із запізненням, у 1957-му.
Батько разом із синами взявся добудовувати дім, в якому і сьогодні все дерев’яні рами, наличники, віконниці та двері пам’ятають першого свого господаря-червонодеревника.
Але ж для будівництва потрібні були і руки, і гроші. Заробляв Михайло. Він був художник. Чи відвідував Михайло Гребенніков до війни художню студію – а їх було кілька у Запоріжжі, – невідомо. І нема кого вже запитати.
Із перших днів заснування Запорізького товариства художників Михайло Гребенніков – його активний учасник. Та його не обминуло найважливіше призначення художника радянських часів — обслуговування ідеології, наочна агітація. У передвоєнні роки робив дошки пошани, оформлював демонстрації, малював для «Вікон РОСТу». У повоєнні займався так званим «сухачеством» – трафаретним виконанням портретів лідерів партії, вождів світового пролетаріату. На внутрішній стороні кількох картин художника — розрізані на шматки портрети, є навіть із пам’ятними старшому поколінню вусами та погонами.
Але ж була і творча робота. У каталогах перших повоєнних виставок, серед художників, яких можна тепер вважати класиками запорізької школи, – ім’я Михайла Гребеннікова. У каталозі виставки 1959 року – його етюди «Хмурый день», «На околице», «На старом Днепре» [1; 6] та велике полотно «На окраине Запорожья» [1; 15]. У каталозі X виставки живопису згадані дві роботи художника – «Туманный день» и «Закат». [2; 3].
Відволікаючись від створення партійних портретів, Михайло Порфирійович із радістю писав Запоріжжя в його неяскравій трудовій красі. Серед сучасників художника — Григорій Гомольській, Борис Єгоров (він і згадував художника Гребеннікова, спільну працю з ним), Георгій Колосовський, Володимир Коробов. Дружив Михайло Гребенніков
с Николаем Кармазем – близким по духу, скромным, лирическим художником.
Жил Михаил Порфирьевич в родительском домике на Зеленом Яру, у дороги, ведущей к заводам, в промышленную часть Запорожья. Часто писал один и тот же трамвайный маршрут – разный по настроению, в разное время года, погоды. Понимал живописность днепровских берегов, красоту городских парков, сердцем чувствовал Хортицу. Постепенно теряя зрение, нечасто уходил от дома, но даже его двор, написанный в разное время года, наполненный нежной красотой и лиризмом.
Самый продуктивный творческий взлет художника пришелся на 50-70-е годы. После 1975-го зрение Михаила Порфирьевича постепенно ухудшалось, и последние годы жизни он прожил почти в темноте. Умер Михаил Порфирьевич Гребенников в 2009 году.
Наследие художника составляет немногим более сотни картин и этюдов. Первая персональная выставка «Любовь к жизни» прошла в 2016 году в Запорожском областном художественном музее. Произведения художника экспонировались в картинных галереях Новой Каховки, Васильевки и Энергодара.
Семья художника подарила Запорожскому областному художественному музею 18 лучших работ М. П. Гребенникова”.
Войти в пейзажи мастера
Именно такое желание возникает у любого посетителя выставки.
В день открытия экспозиции музей посетило много художников – поэтому, поговорить о мастерстве старшего мастера было с кем. Глубину и таинственность воды ощутили Наталья Луценко и Наталья Норка. Ритмы и цвета крестьянского труда, особенно – геометрию снопов на поле – отметила искусствовед Алефтина Медведева. Вспомнил художника Леонид Кривопуст – как скромного человека, постоянно находившегося в неутомимой работе. Высокий профессионализм увидел в работах Владимир Гордейченко. Философское отношение к жизни ощутил Александр Щербина.
Силу таланта мастера и неутомимость музейщиков в презентациях творческих личностей отметила Ирина Пивень, депутат Запорожского областного совета, поклонница музейного дела.
Получить впечатление от запорожских пейзажей Михаила Гребенникова – а он действительно находил обаяние в пейзажах буквально неподалеку от своего дома –
можно со среды по воскресенье, с 10.00 до 17.00
в Запорожском областном художественном музее. Касса работает до 16:00.
Инесса АТАМАНЧУК, фото Николая БАРИШЕВА и из архива выставки 2016 года