Looking at Women, Looking at War – це незавершена книга української письменниці Вікторії Амеліної, яка поєднує щоденникові записи, інтерв’ю, репортажі з місць воєнних злочинів та поезію. Вона мала стати не лише документальним проєктом, а й інструментом боротьби за правду та справедливість.
Як пише The Guardian, книга є своєрідною мозаїкою, де змішано різні жанри: щоденникові записи, свідчення очевидців, історичні екскурси та поезію. Така структура, хоч іноді складна для читання, точно передає хаос і жорстокість війни.
Книга Вікторії Амеліною буде доступною в продажу з:
18 лютого – у книгарнях США (видавництво St. Martin’s Press);
19 лютого – у Франції (видавництво Flammarion);
24 лютого – у Швеції (видавництво Ersatz Publishing);
18 березня – в Італії (видавництво Guanda);
21 березня – в Німеччині (видавництво Edition Fototapeta).
Твір вийде друком англійською мовою.
На 29-му BookForum у Львові Вікторія Амеліна розповідала, що англійською пише книгу про українок, які “в різний спосіб намагаються досягти справедливості чи то пак правосуддя”.
До 24 лютого 2022 року Вікторія Амеліна писала книжки, була авторкою романів і дитячих книг, а також засновницею літературного фестивалю в містечку Нью-Йорк на Донеччині. Після початку повномасштабного вторгнення Росії вона спершу займалася гуманітарною допомогою: працювала на волонтерському складі у Львові, шукала медикаменти для постраждалих, допомагала евакуювати людей і навіть їхніх домашніх тварин. Пізніше доєдналася до організації Truth Hounds – українська громадська організація, що документує воєнні злочини.
Працюючи в гарячих точках, Амеліна вирішила написати книгу про жінок, які, так само як і вона, ризикують життям, фіксуючи злочини російської армії. Вона планувала цю книгу англійською мовою, аби її могли прочитати у світі.
Робота залишилася незавершеною. Амеліна перебувала у піцерії в Краматорську 27 червня 2023 року, коли туди влучила російська ракета. Внаслідок вибуху загинули 13 людей, ще 64 отримали поранення. Вікторія померла в лікарні за кілька днів. Після її загибелі друзі та колеги – Тетяна Терен, Ярина Груша, Саша Довжик і чоловік письменниці Олексій Амелін – зробили все можливе, щоб підготувати рукопис до друку. Вони зберегли написане Амеліною, а відсутні частини доповнили транскрипціями її аудіозаписів, чернетками та примітками.
The Telegraph називає книгу Амеліної не просто воєнною хронікою, а криком про допомогу.
«Дві речі, зокрема, роблять її книгу захопливою та зворушливою. По-перше, її задум вийшов далеко за межі воєнного щоденника – вона прагнула розповісти людські історії українських жінок, яких зустрічала; їхня сміливість спонукала її писати про їхній опір. По-друге, її текст – місцями це лише перший чернетковий варіант, в інших місцях лише нотатки – завдяки своїй незавершеності видається найпотужнішим свідченням того, як війна не лише руйнує лінійні наративи, а й знищує тих, хто їх створює», – згадує про книгу Джуліан Еванс.
Незавершеність та уривчастість тексту лише підкреслюють руйнівний ефект війни – вона не тільки руйнує міста, а й обриває історії, змінює долі та забирає життя тих, хто намагається ці історії зберегти.
За матеріалами відкритих Інтернет-джерел
Фото: Книга виходить друком англійською мовою. Тетяна Терен/Facebook
