Данилові Карі – 28 років, він – дитячий лікар-анестезіолог виїзної спеціалізованої бригади інтенсивної терапії та реанімації, що базується в Запоріжжі.
Разом із колегами лікар виїздить на найскладніші виклики до населених пунктів поблизу лінії фронту – рятує життя дорослих і дітей, які щодня потерпають від російського терору.
Запорізька «екстренка» – перше місце роботи Данила після інтернатури.
Він каже, що повномасштабна війна змусила набувати нового досвіду і працювати здебільшого з мінно-вибуховими травмами, які раніше були лише теоретичною базою.
Його бригада працює на одному з найсучасніших автомобілів, що зараз є в Запорізькій області – це повноцінне реанімаційне відділення на колесах.
У ньому є все для порятунку життів як дорослих, так і малюків від народження: новітній апарат штучної вентиляції легенів, капнограф для контролю за станом людини на ШВЛ, дефібрилятор, монітори життєвих показників, пневмоноші тощо.
Робота з таким обладнанням дозволяє медичним професіоналам стабілізувати стан пацієнтів, довозити їх до закладів охорони здоров’я для подальшого лікування.
Автомобіль закуплений коштом благодійників UNITED24.
Виїздити у найгарячіші прифронтові точки медики почали уже навесні 2022 року – за цей час врятували тисячі життів українців.
Коли запитуємо про пацієнтів, які запам’яталися найбільше – розповідає історію 10-річної дівчинки з Оріхова з множинними травмами й ампутацією ноги.
Дитина вийшла на двір із друзями, коли поряд упала російська ракета…
Зі стабілізаційного пункту військових Данило з колегами транспортували дитину в стані коми до Запоріжжя.
Пізніше дівчинка пройшла лікування, а згодом – виїхала за кордон, де зараз проходить протезування.
Другим згадує двомісячного малюка, чиї батьки намагалися виїхати з Маріуполя.
Їхню машину обстріляли за кілька кілометрів до Запоріжжя – батько загинув, а малюк отримав дуже тяжкі поранення. Та завдяки лікарям та можливостям обладнання, дитину довезли до лікарні.
Свою роботу лікар не вважає чимось надзвичайним.
Каже, не дарма ж вчився 8 років!
Працювати у постійній небезпеці звик.
Проте, визнає, що найстрашніше – коли рятуєш людей після одного обстрілу, в поряд починається наступний.
Понад усе Данило мріє про перемогу – його батьки перебувають під окупацією, тож близькі люди не бачилися вже кілька років.
Щойно переможемо – каже – того ж дня поїду до батьків!
