Ажіотаж, який викликав у Запоріжжі вечір поезії хайку, зібрав повний зал у бібліотеці на Соборному, 173… Розраховували на 20 осіб, прийшло більше. Таку цікавість викликала можливість поспілкуватися із Хітоші Накамурою, викладачем японської мови в україно-японському центрі КПІ ім. Сікорського.
Зустріч він розпочав із презентації віршів хайку: українською мовою читали їх на листочках відвідувачі, а пан Хітоші тут же промовляв той самий текст японською:
“У цілковитій тиші кружляють світлячки…”
Японською повторити не беремося, та серед гостей заходу була запоріжанка, яка вивчає японську, і це полегшило спілкування.
Хайку або хоку – традиційний жанр японської поезії що став самостійним у XVI столітті. Складність його у лаконічності. У короткий текст: 17 складів: 5+7+5 – має бути вкладений глибокий зміст
Справжні митці ретельно і виважено добирають слова для поезій.
Це японська традиція, і ще в школі діти знайомляться з нею. І, як каже Накамура Хітоші, “добре чи недобре, але хайку вміють складати усі”.
Ще півстоліття українці не мали можливості читати переклади японської літератури. Кількістю сучасних японських творів ми зобов’язані вченому та літературознавцю Івану Дзюбі: саме він вперше почав масово перекладати японських авторів. Доктор фізико-математичних наук, колишній працівник інституту теоретичної фізики опанував японську самотужки і протягом 40 років займався перекладами.
Нинішня зустріч у Запоріжжі з японською культурою стала можливою завдяки директорці бібліотеки Ірині Пешнограєвій: “Восени минулого року я була на конференції Української бібліотечної асоціації, яка проводилась в КП імені Сікорського. Там у бібліотеці працює україно-японський центр, ми потрапили туди з екскурсією. І коли я планувала роботу на наступний рік і побачила, що 17 квітня маємо Міжнародний день японської поезії хайку, я згадала про цю подію і подумала, що було б чудово до такого свята запросити представника культури саме з японського центру”.
Тож, ця цікава зустріч – це її реалізована ідея.
Пан Хітоші привіз із собою в Запоріжжя японську національну іграшку та запропонував пограти всім бажаючим: відчути себе японцем. А також захопив у подорож декілька книжок японською мовою. Показав, як виглядає перекладена японською українська народна казка «Рукавичка» та твори Андрія Куркова.
Цікавезною частиною зустрічі став урок японської каліграфії. На спеціальному папері всі присутні виводили ієрогліфи пензлем змоченим у воді. Вправа складна. Та папір спеціальний, багаторазового використання! Тому помилку можна не те щоб виправити, вона зникає! Як висохне вода, можна писати заново.
Вчитель терпляче підказував тонкощі малювання, сенс та значення ієрогліфів.
Під керівництвом пана Хітоші присутні старанно вчилися каліграфічно виводити елементарні ієрогліфи: маємо тепер на згадку написання імені Микола.
“Мене постійно питають чому я залишився в Україні, чи не страшно мені? чому не їду додому до Японію? – зізнався пан Хітоші Накамура. – Та дивіться: в Японії кожні десять років відбувається то землетрус, то цунамі. Ми не знаємо, що нас чекає… Я ж в Україні вже більше 20-ти років. Маю можливість тут жити. Нині український народ переживає найскладніший момент. Тому треба бути разом, треба показати свою солідарність. До кінця війни я хочу залишатися з українським народом. Зустрічатимемо перемогу разом!”
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА та… Хітоші НАКАМУРИ