“Тим, хто каже, що це не наша війна. Це війна заради наших дітей”, – такі думки не йдуть з голови у передчутті прем’єри у Запорізькому академічному обласному театрі імені Володимира Магара.
25 та 26 квітня, о 17.00, – драма на одну дію «Неможливість», за п’єсою «Мати» Карела Чапека у перекладі Юрія Лісняка. Велика сцена.
Відкриваю п’єсу, написану 87 років тому, гортаю до фіналу:
“Мати. Чотириста хлопців. Ну як це можна… вбивати таких дітей?
Петр. Тс-с, мамо, не говори!
Всі позастигали. Гімн стихає.
Чоловічий голос із приймача. Алло, алло, алло! Учбове судно «Горгона» більше не озивається.
Корнель. Прощайте, кадети! (Вішає рушницю на стіну).
Жіночий голос із приймача. Слухайте, слухайте, слухайте! Закликаємо всіх чоловіків до лав війська. Закликаємо весь народ до боротьби. Вітчизна кличе своїх дітей. До зброї! До зброї!
Мати. Що, ти ще кричиш? Тобі, матері, ще мало? Ти ще й інших туди посилаєш?
Чоловічий голос із приймача. Командування західного сектора повідомляє: по всьому фронту відбиваємося від численніших ворожих сил. Бої точаться з небувалою запеклістю. Наша авіаційна розвідка доповідає, що підходять нові ворожі дивізії…
Грюкіт у двері.
Голос Тоні. Мамо! Матусю!
Мати (вимикає приймач). Тихо!
Знов грюкіт.
Голос Тоні. Матусю, ти там?
Мати. Тут, мій маленький. (Махає рукою, щоб хто-небудь погасив світло). Зараз, зараз.
Темрява. Пауза.
Мати (відмикає двері). Чого тобі, Тоні?
…
Тоні (засвічує люстру вимикачем біля дверей; у кімнаті нікого, але на столі лишились розкладені штабні карти). Мамо, з ким ти тут розмовляла?
Мати. Ні з ким, синочку.
Тоні. Але ж я чув якісь голоси…
Мати. Та це… воно, синку. (Вмикає радіо).
Тоні. А нащо тут ці карти?
Чоловічий голос із приймача. Алло, алло! Головний штаб армії повідомляє: вранці нальотом ворожої авіації зруйноване вщент місто Вільямедія. З цивільного населення загинуло вісімсот душ — переважно жінки і діти. Славне старовинне місто, скарбниця нашої історії, лежить у руїнах.
Тоні. Ти чуєш, мамо?
Чоловічий голос із приймача. Одна бомба влучила в лікарню. Загинуло шістдесят хворих. Місто палає.
Тоні. Матусю, прошу тебе…
Жіночий голос із приймача. Слухайте, слухайте, слухайте! Звертаємось до всього світу! Слухайте, люди! Сьогодні вранці ворожі літаки налетіли на село Борго й скинули бомби на сільську школу. Дітей, що вибігли зі школи, обстріляно з кулеметів. Вісімдесят школярів поранено. Дев’ятнадцятеро убито кулеметним вогнем. Тридцять п’ять… розірвано на шматки бомбами.
Мати. Що ти кажеш? Дітей? Хіба хто вбиває дітей?
Тоні (шукає на карті). Де це? Де це?
Мати (стоїть, мов закам’яніла). Дітей! Маленьких, беззахисних діток!
Тиша. (Зірвавши зі стіни рушницю, величним жестом обома руками подає її Тоні). Йди!
Завіса”
П’єсу вперше поставили у 1938-му. Тоді, 10 лютого 1938 р. в журналі «Чин» було опубліковано інтерв’ю з Чапеком:
«…війна в Іспанії має пряме відношення до вашої нової п’єси?»
«Це було сказано не вовсім правильно. Іспанія – одна з кривавих ран сучасного світу; драма «Мати» узагальнює стан, який тепер незримо панує в усій Європі; вона показує, як дорого розплачуються звичайні громадяни і їх родини за те, що тепер діється в світі…»
Міняємо Іспанію на Україну, і бачимо нашу реальність.
Війна завжди захоплює людину зненацька, забирає можливості й пропонує низку не-можливостей: неможливо жити нормальним життям під час війни, неможливо віддати на війну своїх найдорожчих, неможливо здатися і не захищати Батьківщину…
Здавалось би, все це – про наш час. Але події вистави – це 1937 рік, Іспанія. Точиться громадянська війна, назріває Друга світова. У такі гострі й болючі обставини Карел Чапек вписує героїв п’єси «Мати» і наділяє їх неймовірно сильними характерами. Долорес – дуже сильна жінка. Вона хоче зберегти майбутнє. Тільки як це зробити? Силоміць втримати сина біля себе, ламаючи його волю? Відпустити його, поета, в бій і щомиті боятися за нього? І ще. Захистити майбутнє – чиє? Свого останнього сина чи дітей інших матерів, яких може врятувати він?
Тяжкий вибір. Неможливий. То який же вибір судилося зробити Долорес?
Динамічна сценографія з елементами відеомапінгу* та відеоарту, бої на справжніх кавалерійських шаблях, глибокий драматизм і несподіваний гумор, шалене зіткнення чоловічої та жіночої енергій – це вистава, яка вишуканою театральною мовою говорить про любов і життєвий вибір.
*Мапінг – напрям аудіовізуального мистецтва, що являє собою 2D/3D – проєкцію на певний об’єкт із урахуванням його геометрії, розташування в просторі та розмірів.
Виставу створили
РЕЖИСЕР-ПОСТАНОВНИК – заслужений діяч мистецтв Віктор ПОПОВ.
ХУДОЖНИЦЯ-ПОСТАНОВНИЦЯ – Ірина КОХАН.
ВІДЕОКОНТЕНТ – Геннадій ЛЕЩЕНКО.
ПОСТАНОВНИК БОЇВ – Ян КЛІПП.
МУЗИЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ – В’ячеслав ТОДИКА.
ХУДОЖНИКИ З ОСВІТЛЕННЯ – Світлана ЮДІНА, Юрій НЕСТЕРЕНКО.
ЗВУКОРЕЖИСЕРИ ВИСТАВИ – Нінель САВЕНКО, Олександр СМІРНОВ.
ПОМІЧНИКИ РЕЖИСЕРА – Олена ГЛАДКА, Павло ЛАВРУХІН, Анатолій РУДЕНКО.
Директорка-художня керівниця – Наталія ВЛАСОВА.
Дійові особи та виконавці:
МАТИ – Світлана РОМАШКО;
БАТЬКО – народний артист України Юрій БАКУМ, Костянтин ШАДРІН;
ОНДЖЕЙ – Антон ПОПУДРЕНКО;
ЇРЖІ – Богдан КУМУНДЖИЄВ, Олег ТОДИКА, Костянтин ШАДРІН;
КОРНЕЛЬ – Богдан КУМУНДЖИЄВ, Олег ТОДИКА;
ПЕТР – Марко ПЕРВУХІН;
ТОНІ – Євген БИКОВЧЕНКО;
ДІДУСЬ – заслужений артист України Анатолій СИРОТЕНКО.
Підготувала Інеса АТАМАНЧУК, фото зі сторінки театру імені Магара у соцмережі
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
