Вистави про жінок – пізнавальна річ. Як для жіночого, так і для чоловічого перегляду.
«Все про жінок» Запорізького театру молоді за п’єсою Міро Гаврана та режисурою Анастасії Макаренко – саме така. Є у цього неймовірно уважного до людської природи автора ще й п’єса «Все про чоловіків», і така вистава йде у світі. Ми ж на сцені нашого Театру молоді насолоджувались «Останнім палким закоханим», зразком чоловічого дослідження від Ніла Саймона. Не забудемо репліку героя Сергія Цевельова, яку неочікувано для себе і для всіх першим сказав глядач у залі. Він знав, що відчуває чоловік, що заплутався у стосунках із трьома жінками! І так приречено сміявся з тої ситуації – щось нарешті зрозумів.
У виставі «Все про жінок» ми сміємося по черзі, обопільно, та й сумуємо в різних моментах. Причому сум та сміх, як синкопа, приходить неочікувано бо історії сплетені, як нитки в руках малої дитини.
Вистава «Все про жінок» від Міро Гаврана – це знайомство з жінками, яких бачиш у різних моментах та обставинах життя. Локаціями служать дитячий садок, офіс, умовне кафе, квартира матері та …пансіонат для актрис. Героїнь у виставі три, локацій п’ять… Тож, маємо п’ятнадцять історій, п’ять швидких перевтілень. Та воно й таке і є, наше життя.
Між дитячими та старечими образами та пристрастями, між закоханістю та розчаруванням, між ненавистю та прощенням – така крихітна відстань! Мить.
До речі, момент, коли від непідступної секретарки не залишається й натяку, а перед нами з’являється дівча, прикрашене бантиком [на мамин смак] – описала Катерина Макоїд, одна з трьох акрис, яка разом із Оленою Денисенко та Олесею Плохоткіною проживає на сцені п’ять життів.
Так от, разом з ними, витримує цю виставу Ксенія, яка стрімко, за лічені секунди, надає актрисам потрібного вигляду. “Те, що робить з нами Ксюша за лаштунками, те, як вона замінює одяг, імідж мені, Олесі, Олені, – варте окремої вистави…” – каже Катя.
А ось те, як актриси внутрішньо натискають невидимий тумблер п’яти своїх перевтілень – це й складно, й життєво одночасно.
Бо так і живе сучасна жінка, яка має впоратися із закладеним у дитинстві ставленням до себе [“Мамо, ну як ти могла не прийти на дитяче свято? Не вислухати? Не забрати вчасно…”]. Має створити кар’єру, – сподіваючись на впливовість обраного нею чоловіка? Чи на перемогу над суперницями? Як взагалі розібратися з цими чоловіками? Чого вони ще хочуть, якщо ми в них є?!
На цей же раз акцентом для мене стали саме «мамські» стосунки: коли дитина не отримує від тебе того, чого найбільше потребує, а отримує те, що їй зайве, не потрібне. Як це виправити?
Про це ми поговорили після вистави з Катериною та Надією Петренко, керівницею літературно-драматургічної частини – після вистави, однієї з перших у сезоні 2024-2025.
За однією із рецензій – а вистава йде чи не по всіх континентах, від Індії до Канади, від Південної Америки до півночі Європи, «Все про жінок» – історія діаманта. Кожна жінка – дорогоцінний камінь, який щоразу сяятиме по-різному, коли його обертати на світлі. Іноді сяє приголомшливо, іноді грайливо, іноді сумно.
Тож, як вважає пані Надія, кожна роль – це не просто Катя, Олеся та Олена. “Є образ, він обумовлений, а ти зобов’язаний робити своє, виходячи з своєї фактури, енергії, своїх особливостей, почуттів… інтелекту”.
“Чесно кажучи, перед кожною виставою дуже хвилююся, тому що вона дуже складна ще й технічно. Кожна мить: рух рукою, окуляри, і знову жест, знову рух – кожна секунда цим насичена… – каже Катя. – У який новелі ти і де ти знаходишся? Ти дівчинка, жінка, мама, донька, стара актриса?”
“І …змінюєш маску, як тільки глядач захопився. І тут же пропонуєш щось абсолютно інше, кожного разу – нове”, – коментує Надія Василівна.
Так, у Каті найбільш нервова роль. І в фіналі її агресія має стати любов’ю. І тут я замислююся про деякі, здається, навіки зіпсовані стосунки: чим виправити? Як знову… засяяти діамантом любові?
Катя у ролях – смішна, легка. “Від себе не сховаєшся”, – сміється вона. Та як вона спромоглася надати собі вагомості в новелі про життя старих актрис у пансіонаті?
“Це тому, що я маю великий досвід копіювати своїх бабусь, прабабусь. Їх у мене було багато – всі різні, харизматичні. І в дитинстві, на будь-яке свято, мене заохочували: давай, давай, бабу Галю… бабу Катю… і всі сміялися, разом із Галею та Катею… Такі мала …цирки”.
От, і досвід. Сподіваємося, будемо краще розуміти своїх бабусь, мам, колег, подруг, сестер – після вистави.
А вона, до речі, має відбутися завтра, 28 вересня, о 17.00, на великій сцені Запорізького академічного театру молоді.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та зі сторінки Театру молоді
