Літня жінка, що втратила житло через обстріл Шевченківського району нашого міста, досі не вірить, що від її кімнати у двоповерховому будиночку майже нічого не лишилося.
Згадує квіти на підвіконні, холодильник, полірований стіл та прості речі, що складали побут та за великим рахунком – спосіб життя. І не може повірити, що все перетворилося на друзки. Що донька з жахом побачила розчахнутий диван, на якому мама мала спати та загинути в ніч з 22 на 23 січня. Як пояснити старенькій, що врятував її тільки …підвищений тиск, через який донька забрала її до себе, щоб проконтролювати та підлікувати?
Друзі та волонтери благодійного фонду «Меморі86» зібрали необхідне: знайшовся домашній одяг та взуття, курточка, ковдри.
Сприйнявши це як радість, мати поступово заспокоюється. Та хто знає її думки сумні? Хто поверне її минуле?
Та раптом до родини зателефонували. Рятувальні сліжби, хлопці з ДСНС та співробітники «Кобри» розбирали будиночок, що навіть старший за літню жінку [його неможливо відновити, вже скоро від нього нічого не залишиться]. І знайшли дивом вцілілі родинні фотоальбоми та деякі домументи. Знайшли контакти та запросили забрати – у приміщенні районної адміністрації. Тож, зустріч навіть із тими, хто знайшов, не відбулася.
Та вдячність та щем від побаченого родина відчула величезну, до сліз.
Дякуємо за роботу та людяність.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та учасників події
