Воспитанник донецкого баскетбола Максим Никитин в шестой раз за карьеру работает с Валерием Плехановым и во второй раз представляет БК «Запорожье».
В дебютных матчах 34-летний тяжелый форвард выдал яркое зрелище: во франковском бабле Максим Никитин набирал в среднем за игру 21,3 очка, установил собственный рекорд результативности в матче с БК «Ривне» (27 очков), помог при этом команде Валерия Плеханова впервые в сезоне выиграть все игры бабла. После впечатляющего дебюта в составе БК «Запорожье» Максима Никитина признали лучшим игроком декабря в Суперлиге Favbet, что и стало срочным поводом для общения с пресс-службой клуба.
— Максим, поздравляем с титулом MVP декабря в Суперлиге. Благодаря чему удалось проявить себя в дебютных матчах в составе БК «Запорожье»?
— Перед приездом в Запорожье я не тренировался больше недели. Отдохнул, восстановился. Затем уже здесь мы провели 3-4 тренировки и поехали в Ивано-Франковск. Я был довольно свежий, имел много сил и желание проявить себя в новой команде. Видимо это дало такой результат.
— В интернете нет ни одного большого интервью с тобой. Почему так?
— Трудно ответить. Возможно, потому что я никогда не был на ведущих ролях в команде, поэтому никогда меня и не расспрашивали о чем-то личном.
– Виправимо цю ситуацію і за традицією запитуємо про дитячі роки, пов’язані з баскетболом. Розкажи про своє дитинство, коли починав грати у баскетбол, хто брав участь у твоєму професійному становленні?
– Починав займатися у ДЮСШ №5 міста Донецьк. Мій перший тренер – Ольга Пилипівна Костюкович. У початкових класах школи баскетбол був факультативом, а вже з 6-го класу я більш серйозно приділяв увагу цьому виду спорту. У місті було створено клуб БК «Донецьк», це додавало наснаги молодим хлопцям. Коли я вже розумів, що хочу грати на високому рівні, прийшов на перегляд у дубль цієї команди. Туди – не пройшов. Потім я вирішив відбиратися у команду Першої ліги. Щоб ви розуміли, наскільки сильно я любов баскетбол, розповім таку історію: я приїхав на перегляд через кілька днів після операції. У мене на руці ще були шви, я перемотував її еластичним бинтом і тренувався. Коли лікар запитав – а що з рукою – довелося зняти бинт. Звісно, мене відправили додому. Минуло кілька тижнів і я знову прийшов. Мене взяли. Так сталося, що через кілька місяців Першу лігу розпустили. Кількох гравців перевели у дубль БК «Донецьк», у тому числі й мене. Тоді я вперше потрапив до команди Валерія Миколайовича Плеханова. Власне, з того часу й почалася моя професійна кар’єра та становлення як дорослого гравця.
– Як вдалося пробитися на рівень Суперліги?
– Тренери БК «Донецьк» брали молодих гравців на тренувальні збори, які проводилися закордоном. Там ми грали товариські матчі, де мали змогу проявити себе. Кардинально ситуація змінилася з початком війни у 2014 році. Команда вийшла у плей-оф, але залишилась без легіонерів. Тоді українці догравали сезон. Ми програли серію за бронзу «Азовмашу». Сезон 2013-14 років став моїм першим повноцінним досвідом у Суперлізі.
– Тепер ти вже вшосте працюєш разом із Валерієм Плехановим. Це той випадок, коли гравець знайшов свого тренера? На твою думку, які ігрові якості він цінує в тобі найбільше?
– Валерій Миколайович запрошував мене до складу «Запоріжжя» ще перед стартом цього сезону, але я вирішив залишитися у «Будівельнику». Він теж родом із Донецька, ми давно знаємо один одного, багато разом працювали. Щодо якостей, він знає, що я можу нав’язати боротьбу, поштовхатися під кільцем, допомогти у захисті. Це моя думка. Але краще запитати у самого тренера.
– За всю свою баскетбольну кар’єру які приємні моменти закарбувалися у пам’яті найбільше?
– Звісно, це перші медалі у Суперлізі разом з «Кривбасом» за 3 місце та чемпіонство з «Будівельником» торік. Ще були приємні моменти, пов’язані зі стрітболом у Донецьку. Там проводився масштабний турнір, я виграв етап один на один, став переможцем у складі команди 3х3. Мене запросили у Київ на фінал Red Bull King of the Rock, але Валерій Миколайович не відпустив. Потрібно було їхати з клубом на збори.
– Протягом кар’єри не розглядав можливість спробувати свої сили в іноземному чемпіонаті?
– Бажання було спробувати себе в ролі легіонера, але чесно кажучи, це не так просто та й особливо пропозицій не було. Зараз багато сильних українських гравців перебувають закордоном, тому в Суперлізі у мене з’явилася можливість отримувати більше часу та проявити себе.
– Розкажи про свою родину. Де вони зараз, як війна змінила ваше життя та що довелося пережити у 2014?
– Коли ми поїхали грати у Маріуполь півфінальні матчі плей-оф, вже тоді коїлося щось незрозуміле у місті. Була стрільба, спалили відділення Приватбанку. Пам’ятаю, що зранку прокинувся у готелі від того, що почув вибухи. Недалеко від готелю побачив БМП, військових, автомати… На той момент ми не розуміли, що відбувається. Зіграли з «Азовмашем», повернулися додому, завершили сезон. Вже після цього почалися більш серйозні обстріли. Я жив у такому районі Донецька, де вибухи чув, але, на щастя, туди не «прилітало». Десь через півроку Валерій Миколайович запросив мене у «ДніпроАЗОТ» і я виїхав з Донецька. Ситуація залишалася напруженою, їхав через блокпости, але все минулося. Повномасштабне вторгнення у лютому 2022-го я зустрів у Харкові. Нам у «Харківських Соколах» напередодні 24-го числа сказали, що вводиться комендантська година. Зранку я прокинувся від вибухів, розбудив дружину і ми швидко зібрали речі. Поїхали у Дніпро, потім у Тернопіль. Вирішив відправити дружину з сином Артемом до Польщі. З того часу вони двічі приїжджали. Були якраз нещодавно.
– Які в тебе захоплення, крім баскетболу? Як проводиш вільний час?
– Люблю більярд, хоча за останні роки майже не граю. Також подобається рибалка. На жаль, все спорядження та снасті залишилися в Донецьку, тому також вийти порибалити особливо зараз не вдається. Коли жили у Слав’янську кілька років тому, часто ходив у ліс за грибами. Мені подобається природа і все, що з нею пов’язане.
– Після дебютних матчів у складі БК «Запоріжжя» склалося враження ніби ти давно знаходишся в команді. Невже так досконало знаєш ігрові схеми та систему гри? Чи є якісь інші причини швидкої адаптації?
– Я давно знаю тренера, його вимоги. Ми попрацювали над комбінаціями, тому особливих труднощів влитися у колектив у мене не було. Тут хороший мікроклімат, це й стало запорукою успіху. Приємно, що ми виграли всі матчі і пішли на новорічні свята у хорошому настрої.
– Після розформування «Будівельника» чемпіонат став більш непередбачуваним. Гравці колишнього чемпіона опинилися у різних клубах. Які очікування у тебе від другої частини сезону?
– Розформування «Будівельника» – це форс-мажор. Звісно, тепер інтриги у чемпіонаті стане більше, адже команди приблизно одного рівня. У другій половині сезону матчі будуть ще важчими. Тепер кожен прагне отримати якомога краще місце у плей-оф. Там вже можуть бути сюрпризи, адже навіть команда, що посяде умовно 6-7 місце, матиме шанси. Чим ближче до завершення регулярної частини сезону, тим більш силовими та жорсткими будуть матчі.
– Наступну гру «Запоріжжя» проведе проти «Київ-Баскета», який після розформування «Будівельника» вважається одним із претендентів на золото. Як налаштовуєшся на гру проти своїх колишніх тренерів та партнерів?
– Я добре спілкуюся з тренером, з гравцями, тому не можу сказати, що налаштовуюся якось особливо на цю гру. Це буде звичайний матч. На майданчику ми всі суперники, тому кожен буде прагнути показати свою кращу гру. Берегти себе у таких іграх я точно не буду.
Профайл гравця. Максим Нікітін (№13).
Народився 2 грудня 1989 року в Донецьку.
Перший тренер: Ольга Костюкевич.
Важкий форвард
Виступав за команди «Донецьк», «Кривбасбаскет» (Кривий Ріг), «Запоріжжя-ЗОГ», «Кривбас» (Кривий Ріг), «Тернопіль», «Харківські Соколи», «Будівельник».
Майстер спорту
В БК «Запоріжжя» з 2023 року.
Зріст – 201 см
Вага – 102 кг
