В одному із запорізьких дворів був помічений білий крисачок. “У нас там подвір’ям рататуйчики бігають…” – написав уважний сусід.
Та дуже швидко розібралися, що гість домашній, то відкинувши агресивну думку про дератизацію, почали думати, як його порятувати від вуличного життя.
“Кажуть, домашня…” – “Так, світленька, схожа на домашню”. – “Може, хтось хоче собі чи комусь?” – “Живе між 3-м и 4-м під’їздами, у в підвальчику…” Листування у домовому чаті набувало обертів.
Хтось пацючка боявся, хтось шуткував: “Бачу пацюка – звоню в МДЛ!” [щоб в розуміли, у нас ОСББ, від МДЛ ми намагаємося відкараскатися, та це не його агент].
Та здебільшого за біленьку тваринку сусіди хвилювалися: постаили водичку, годували.
Аж тут добра дівчина на ім’я Єва написала обнадійливий пост: “А хтось зможе її впіймати? Чи не здичавіла вона на вулиці? Я знайшла добрих людей, які її заберуть… Я її боюсь дуже, та допоможу…”
Приїхала сердечна пані, привезла «живоловку» – не мишоловку, ні! «Живоловку» поставили в місцях, де пацючок мешкає – та почали полювання.
“Якщо хтось побачить, що він там, попався, пишіть, його заберуть. Там же, у четвертому під’їзді стоїть переноска, якщо хтось насмілиться пересадити його із живоловки туди)
Дякуємо усім за допомогу, сподіваюся, що він попадеться!” – писала Єва.
І він попався.
Мила Єва написала у чаті: “Шановні сусіди, крисеня зловлене. З чим я вас усіх й вітаю”.
Так, усіх. І тих, хто боявся за себе, і тих, что піклувався за крисеня. І вріймано його без залучення страхітливих засобів боротьби із природою.
“Можна його фотку?” – обережно спитали сусіди.
“Він ще не причесаний”, – посміхнулася нова хазяйка.
Тепер крисеня помите, причесане, сите, має дім та любов.
Інеса АТАМАНЧУК, фото з домового чату
