Переселенців і українських біженців у соцмережах здебільшого представляють не вони самі, а чиновники, волонтери, громадські організації та іноземні уряди. До такого висновку дійшов Центр досліджень ГО «Детектор медіа», проаналізувавши майже 8 тисяч дописів у Facebook і Telegram, опублікованих із січня до липня 2026 року. Дослідження проводили за даними системи моніторингу соцмереж Semantrum, а його метою було з’ясувати, про що саме говорять щодо переселенців і біженців, хто є головним героєм цих повідомлень та як у соцмережах формуються уявлення про допомогу, загрози й можливу втрату підтримки.
Що пишуть про переселенців і біженців
Перше, що впадає в очі, — різниця в увазі до двох груп.
Про переселенців у соцмережах говорять у 3,6 раза частіше, ніж про біженців: 5840 проти 1619 згадок. У Facebook це співвідношення ще помітніше: 3017 згадок про переселенців проти 608 про біженців. У Telegram — 2823 проти 1011.
Причина частково очевидна: переселенці залишаються частиною українського суспільства й регулярно потрапляють у місцевий інформаційний порядок денний — через виплати, житло, соціальні послуги, рішення громад, роботу місцевої влади.
А біженці значно частіше з’являються у соцмережах як міжнародна тема: через рішення урядів інших держав, зміни правил перебування, тимчасовий захист, можливі обмеження виплат або дискусії про повернення українців.
Водночас оцінних, тобто емоційно забарвлених, суджень не так багато, як може здатися з інформаційного шуму.
Щодо переселенців оцінки містили близько 15% публікацій. У Facebook їх було 20,4%, у Telegram — 10%.
Щодо біженців ситуація інша: оцінні судження траплялися приблизно у 10% дописів, але в Telegram їх було 12%, а у Facebook — лише 7%.
Переселенці: благо чи загроза для громад?
Окремо дослідники аналізували, чи сприймають переселенців і біженців як користь або загрозу для громад, які їх приймають.
Про те, що переселенці можуть бути корисними для громад, пишуть дуже мало.
У Facebook користь переселенців для громад згадували лише у 260 публікаціях — близько 6,7% фокусної вибірки. У Telegram таких дописів було 123, або близько 3%.
Тобто переселенець у соцмережах значно частіше постає як людина, якій потрібно щось дати, ніж як людина, яка сама може щось дати громаді.
У публічному просторі багато говорять про житло, виплати, субсидії, гуманітарну допомогу, соціальні послуги для ВПО. Значно рідше — про те, як переселенці працюють, відкривають бізнеси, сплачують податки, долучаються до волонтерства, підтримують місцеві ініціативи або змінюють громади, у яких оселилися.
Для біженців ця проблема ще помітніша. Лише 1,7% публікацій згадували користь українців для держав і громад, які їх прийняли.
Натомість про біженців як потенційну загрозу для країн перебування писали у 3,9% фокусних публікацій.
Тобто інформаційна картина часто зводиться до двох ролей: людина або отримує допомогу, або створює проблему. Значно рідше її показують як активного учасника життя громади.
Допомога: хто допомагає переселенцям і біженцям
Найбільша тема у публікаціях про переселенців — саме допомога.
Про підтримку ВПО йшлося у 70,2% публікацій у Facebook і 62,5% у Telegram.
Для порівняння: допомогу українським біженцям згадували лише у 6,7% відповідних публікацій у Facebook та 13,7% у Telegram.
Тобто український інформаційний простір значно більше говорить про переселенців через призму соціальної підтримки.
Особливо багато таких повідомлень поширюють місцеві органи влади, регіональні медіа та громадські організації. Facebook у цьому випадку виконує роль локальної дошки оголошень: громади повідомляють про виплати, зміни правил, програми підтримки, відкриття центрів допомоги.
У Telegram ці повідомлення також активно поширюються, але часто вже як новини.
Хто ж найчастіше фігурує в ролі того, хто допомагає?
Для переселенців на першому місці — державні та місцеві органи влади. На них припало 3689 згадок із 8560 у категорії допомоги. Далі йдуть приватні та громадські ініціативи — 3108 згадок, а міжнародні організації — 1763.
Це логічно: ВПО перебувають під опікою української держави та громад. Але одночасно така структура інформаційного поля створює дивну ситуацію.
Про самих переселенців говорять менше, ніж про тих, хто їм допомагає.
У результаті людина, яка залишила свій дім, часто стає не суб’єктом історії, а її об’єктом.
Для біженців картина інша. Тут найбільше згадок припадає на допомогу з боку держав, у яких вони перебувають: 756 із 1162 випадків.
Це більше, ніж об’єднані згадки про допомогу української держави та приватних ініціатив.
Допомога скорочується — чи ми лише боїмося її втратити?
Одна з найцікавіших частин дослідження стосується ризиків.
Про ризик втрати допомоги переселенцями писали у 8% фокусних публікацій, а про те, що вони вже втратили підтримку, — у 4,6%.
Тобто загроза в інформаційному просторі звучить майже вдвічі частіше, ніж повідомлення про вже здійснену втрату.
У соцмережах повідомлення на кшталт «можуть позбавити виплат», «можна втратити допомогу», «виплати припинять» легко перетворюються на твердження «виплати вже забрали».
Причому часто йдеться не про повне скасування допомоги для всіх ВПО, а про конкретну умову: необхідність пройти ідентифікацію, підтвердити певний статус, відповідати критеріям доходу, надати документи або виконати іншу адміністративну вимогу.
Дослідження показує, що
соціальні мережі можуть змішувати три різні речі: можливий ризик, зміну правил і фактичну втрату допомоги.
Для людини, яка залежить від соціальної виплати, заголовок про можливе припинення допомоги може викликати реальну тривогу. Особливо якщо вона не бачить далі пояснення, кого саме стосується зміна і що потрібно зробити.
У біженців — інший тип ризику
Для українців за кордоном головні ризики пов’язані вже не стільки з адміністративними процедурами всередині української системи, скільки зі змінами правил у країнах перебування.
У центрі уваги були зміни правил перебування українців у Польщі, Німеччині, Чехії, Ірландії, Данії, Норвегії та інших країнах, а також рішення інституцій ЄС.
Складні юридичні зміни при цьому часто стискалися до емоційних формулювань про «повернення», «висилання», «депортацію» чи «масове позбавлення допомоги».
Саме тут виникає ризик маніпуляції.
Зміна соціальної програми не обов’язково означає депортацію. Завершення певного виду виплат не означає автоматичного припинення права на проживання. Перехід із тимчасової програми на загальні правила для іноземців не дорівнює примусовому поверненню.
Але в соціальних мережах ці поняття можуть опинятися поруч і створювати зовсім інше враження.
Про стійку асиметрію
Дослідження Центру досліджень ГО «Детектор медіа» фіксує стійку структурну асиметрію:
- переселенців згадують у 3,6 раза частіше, ніж біженців, а тема допомоги переселенцям домінує над усіма іншими — понад 70% дописів у фейсбуці та 62% у телеграмі.
- Про переселенців говорять багато, але самих переселенців у цих розмовах часто майже не чути.
- Лише 5% дописів про переселенців і 1,7% про біженців говорять про користь, яку вони приносять громадам, що їх приймають.
- Натомість набагато рідше звучить така роль — людина як повноцінний учасник суспільства, яка не лише отримує, а й робить внесок.
Повністю дослідження можна прочитати за посиланням
