До 24 лютого 2022 року Атом жив насиченим життям у рідному Енергодарі: мав дружину, сина-підлітка, хорошу посаду на Запорізькій АЕС, перспективу кар’єрного зростання та впевненість у завтрашньому дні. А потім на українську землю з війною прийшла росія…
Розповідаючи про подальші події, безпосереднім учасником яких став Атом, прес-служба НАЕК «Енергоатом» надала слово своєму герою:
«Ближче до 28 лютого з’явилася інформація, що окупанти пройшли Чонгар і частина орди рухається з Криму в бік Енергодара. Не вірилося, що вони дійдуть до нас: ми всі були впевнені, що ворогів зупинять дорогою».
Проте рашисти таки зайшли у місто і захопили найбільший в Європі енергетичний об’єкт. А згодом перетворили його на військову базу, абсолютно нехтуючи ядерною та радіаційною безпекою.
Як далі уточнив Атом,
«у той день, 3 березня, була моя зміна і я застряг на роботі надовго. За інформацією, до нас зайшов осетинський спецназ. Тривали бої та перестрілки, через загрози обстрілів нам не дозволяли виходити зі станції. Ми ховалися у спеціальному захисному приміщенні та готувалися до сну, бо розуміли, що залишимося тут до ранку, і дуже сподівалися, що прилетять якісь байрактари та знищать цю нечисть.
Активні бої почалися близько 22:00. Орда йшла в напрямку прохідної №1. Після першого зіткнення було 40 хвилин затишшя, протягом яких ми зв’язалися з рідними і дізналися про ситуацію в місті. Там теж творився жах, місто захоплювали. Паралельно чули, як по радіотрансляційній мережі станції начальники зміни кричали ворогу: припинити стріляти по атомному об’єкту, але все було марно. Бої тривали тоді близько чотирьох годин, потім настала тиша – і ми зрозуміли, що відбувається щось нехороше. О восьмій ранку отримали від керівництва вказівку з’явитися у зазначене місце. На питання, що відбулося, отримали відповідь, що нас захопили… Я відчув образу, страх і відчай, але руки не опускалися, ми вірили в нашу перемогу.
Коли прийшли у пункт призначення, зрозуміли, що виїхати не зможемо, тож повернулися назад в укриття. У той час танк рашистів рухався в бік другої прохідної, і оскільки брама була зачинена, орки її «відчинили» пострілом з танка. Про ядерну та радіаційну безпеку вже не йшлося…».
4 березня о 10:00 вдалося домовилися з окупантами про безпечне вивезення персоналу зі станції.
«У нас був шок, – зізнався Атом. – Коли вийшли з приміщення, то на другій прохідній нікого з наших не побачили. Це було вкрай незвично. Через два дні я знову повернувся на станцію, бо була моя зміна. Тоді зміг оцінити масштаб пошкоджень. Одне приміщення було вищерблене кулеметом, десь виднілися болванка від танка, а на будівлі резервної дизельної електростанції першого енергоблоку – трасери кулеметних черг. Станцію врятувало те, що окупанти стріляли не розривними. Напевно, якось елементарно розуміли, де вони є».
З Енергодару Атому вдалося виїхати лише влітку 2023 року.
Подорож до Києва – через Північну Осетію, Грузію та Туреччину тривала довгих 8 днів…