Для сотні аграріїв з південно-східної частини України початок 2022 року, і вся його подальша історія до цих днів, склалася абсолютно жахливо. Чим і коли вона закінчиться, поки що неможливо уявити. Кожен власник, будь-якого за масштабами сільськогосподарського підприємства, знаходиться, м’яко кажучи, у тривалій депресії понад дев’яти місяців. Якщо розуміти ємність ведення, навіть невеликого, аграрного бізнесу, то виникає усвідомлення, в яких збитках лишаються ці підприємства.
Сільгоспвиробники, землі яких опинилися в окупації з не зібраним врожаєм озимих, а весною необробленими належно і не засіяними майбутнім врожаєм, стали ще й забрудненими багатотисячною кількістю уламків від вражих ракет і мін.
Українські фермери, особливо ті, що покинули свої території в окупації, зазнали величезних матеріальних збитків через розкрадання окупантами майна, сільськогосподарської техніки, зерна, запасів добрива, горючих матеріалів. Адже увесь світ вже знає, що російська армія, замість того щоб воювати, грабила і продовжує красти все, що бачить.
Кожного разу їх апетити зростали і черговий їх візит став за ключами від наших автівок
Родина фермера Сергія Вишеньки з окупованого Бердянського району терпіла звірства окупантів до тих пір, поки рашисти зовсім перетнули межу здорового глузду.
Спочатку вони голодними увірвалися в наш будинок і забрали все, що було в холодильнику та морозильних камерах, – розповідає Сергій.
Це був березень, але морози ще стояли люті. Потім рашисти почали приходити як до себе додому і нишпорити по дому. Не раз переривали скрізь, робили обшуки. Забрали весь теплий чоловічий одяг і взуття. Наступного разу забрали всі сматрфони і комп’ютерну техніку, навіть у дитини з рук.
Кожного разу їх апетити зростали і в черговий раз їхній візит став за ключами від наших автівок, деякі з них були абсолютно нові, ще й в кредитах. Ці нахаби віджали і всю сільськогосподарську техніку, все, що зберігалося в гаражах та на господарських подвір’ях.
Вони вивезли все, що могло їхати: вантажівки, трактори, комбайни, сіялки, причепи… Абсолютно все! Вирізали навіть всю живу худобу! Але коли вони поклали своє ненаситне око на нашу старшу доньку, ми зрозуміли, що зволікати далі просто не можна. Зібрали речі, документи, попросили у родичів машину, сіли і поїхали звідти, – згадує фермер.
Перед відїздом я підпалив власні зернові склади про які рашисти ще не знали, адже було ясно, що ми тим зерном не скористаємось, але і їм воно не дісталось. Знаємо від сусідів, що потім орки заселилися в наш будинок. Хоча у нас не так багато землі, як в інших фермерів району, але, якщо порахувати всі збитки, то стає нестерпно боляче. За що вони лишили нас всього, що ми своєю працею заробляли все життя?!
На власні очі бачив як наші фірмові новенькі зерновози орки гонять в бік Криму
Богдан Деменко з окупованого Пологівського району працював у крупній місцевій агрокомпанії і коли покидав свою маленьку Батьківщину, вивозячи родину з окупації, на власні очі бачив як їхні фірмові новенькі зерновози їдуть в бік Криму. – Росіяни вивезли все з наших ангарів та елеваторів, а потім і самі ангари вирізали, варвари, – констатував чоловік.
Зовсім не чекали у нас таких подій у лютому. Наше керівництво більше було готове до евакуації компанії у 2014 році. Але те, що побачили на власні очі і ледь живими вибрались з окупації, залишивши свій добробут і справу всього життя, досі не дає заспокоєння. Зараз у повному розпачі. Це мільйонні збитки, якщо не більше, – ділиться Богдан.
Багато з нас під обстрілами і мінами взагалі не збирали або не сіяли нічого
Микола Сіряк, аграрій з окупованого Мелітополя, як і всі його колеги по полю відповів на запит щодо інтерв’ю ось таким чином:
“Про що говорити?! Ми в повній катастрофі! У когось ще стоїть у полі кукурудза і соя, хтось вже зібрав, але через те, що ніде зберігати врожай, віддав сире зерно за безцінь. До когось з нас ще звертаються пайовики і він в гарячці шукає де взяти кошти на оплату оренди або на зарплату працівникам. Хтось ще не може виплатити договірні зобов’язання, але тепер бачить, що на закупівлю необхідних виробництву ресурсів не вистачить коштів, а весна спитає. Багато з нас під обстрілами і мінами взагалі не збирали або не сіяли нічого. Хтось втратив житло і виробничу базу, або, взагалі, найбезцінніше – життя своє чи близьких. Проте більшість з нас продовжують тримати тил, допомагають армії, волонтерам, вимушеним переселенцям. Що буде далі? Тільки Перемога!”.
Звичайно, серед українських сільгоспвиробників є й такі, що залишились на окупованій території. Вони так само зазнають великих матеріальних втрат від окупації росією. Але деякі страждають ще й не лише матеріально, а й фізично. До тих, хто продовжували і продовжують залишатися в окупації, ворог застосовує тортури та змушує перереєстровувати свій бізнес, майно, землі. Непоодинокими були випадки цього літа коли окупаційна влада примушувала працювати аграріїв в замінованих полях. В результаті такої діяльності трударі підривалися на мінах і гинули, обробляючи землі.
Сьогодні аргарні регіони України переживають трагічну ситуацію, зазначають фахівці аграрного сектору. Сільськогосподарські угіддя, що знаходяться або знаходилися в зоні активних бойових дій чи російській окупації, будуть потребувати ретельного огляду, розмінування, проведення відновлення земель. Стільки роботи треба буде зробити, щоб повернутися до цих земель.
Водночас вони всі як один вірять у краще і чекають на звільнення територій.
“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації грантового проєкту The Women in News з WAN-IFRA. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів”.
