Пам’ятники – це місце пам’яті. Недобру пам’ять лишив по собі “залізний Фелікс”, що пішов із цього постаменту. А ті, про кого нагадує цей болісний меморіал нині, згадують щодня – рідні та кохані, вдови та сироти.
Я повертаюсь до цього місця втретє. З’являються фото. З’являються квіти.
І ти розумієш, що тут побували ті, кому тепер навіки поруч порожньо – через війну, з якою до нас прийшла росія, яка хоче повернути нас до радянщини.
Та пам’ятаючи, що це таке, і розуміючи, кого ми втрачаємо у боротьбі за свободу від неї, думаєш: іди геть, залізний Феліксе. І не повертайся.
Інеса АТАМАНЧУК, фото автора
