Сьогодні важко уявити наше життя без фотографії. Вона зберігає спогади, зупиняє час, допомагає передавати душевні емоції. А фотограф, фотохудожник через об’єктив камери показує своє унікальне бачення світу. Зараз, під час війни, коли фотокорам доводиться фіксувати жахливі наслідки ворожих атак на міста та села, у них є віддушина – переглядати та компонувати знімки мирних часів, щоб зберегти для нащадків відображення життя у довоєнні часи.
Саме так і зробив відомий запорізький фотожурналіст Олександр Прилепа, створивши новий фотоальбом «Запорізький край», презентація якого відбулася в Центрі журналістської солідарності.
– Свого часу, коли я працював в УНІАН, в обласній газеті «Индустриальное Запорожье» доводилось багато подорожувати нашим рідним краєм, фотографувати безкраї таврійські степи, поля золотої пшениці і квітучі сади, сивий Дніпро і легендарну Хортицю, Кам’яну могилу в мелітопольському степу та узбережжя Азовського моря.
До видання увійшла 51 пейзажна світлина. Більшість фотографій Олександр відзняв під час редакційних відряджень і експедицій.
– Це було щастя – побачити цікаві моменти, сфотографувати їх, а тепер – це пам’ять, яка гріє душу, – говорить автор фотопроєкту. – Коли фотографій накопичилося багато, виникла ідея створити фотокнигу. Над проектом працював довго, в основному вночі, під вибухи ворожої арти, фотографії відбирав дуже ретельно. Для мене така кропітка творча робота стала протидією самовигоранню, засобом відновлення після важких зйомок, постійних обстрілів і руйнувань міста. Думками переносився в ті місця, які колись сфотографував. Ці світлини – мій скарб, вони допомогли мені відволікатися від гіркої реальності. Верстав альбом сам, а на друк витратив гроші, які були відкладені на відпочинок. Але я не жалкую, бо для мене створення фотоісторії моєї малої батьківщини стало міцною арт-терапією, що лікує душу та серце.
Вихід альбому саме зараз допоможе зберегти культурну пам’ять, продемонструвати красу української землі і нагадати світу, що попри всі випробування Україна залишається величною і нескореною.
Спілкуючись із учасниками презентації фотокниги, Олександр розповідав про історію створення деяких знімків.
Зокрема, на під’їзді до Гуляйполя він угледів пару лелек у гнізді і, звичайно ж, ці закохані птахи потрапили в об’єктив фотомайстра.
В фотоальбомі є ця світлина. Вражає своєю величчю і загадковістю Кам’яна могила неподалік Мелітополя, яку Олександр сфотографував під час короткої зупинки в одній із поїздок, і, звісно, улюблене Азовське море.
За можливість побувати в більшості районів області й іншу допомогу Олександр Прилепа вдячний багатьом медійникам.
Зокрема, Наталії Кузьменко, Юлії Баришевій, Вікторії Горбатко, Ользі Боглевській, які були присутні на презентації фотокниги. Вітаючи Олександра з непересічною подією, Вікторія, яка дуже скучає за рідним Бердянськом, розчулилася майже до сліз.
– Ти нагадав мені море, Набережну. Твої фото неперевершені. Вони потрібні нам, переселенцям, по рідним містам яких тимчасово розгулюють окупанти, щоб після перемоги знову відтворити наше прекрасні простори і розпочати нове мирне життя.
– На знімку родинне гніздо лелек. Дивовижні птахи повертаються додому… – говорить Алла Шамрай, радіожурналістка з Енергодару, – Ми, люди, принаймні більшість, схожі на них. Тільки небо зараз над нами не таке прозоро-блакитне, мирне, як на фото. Часто задимлене, зафарбоване не сонцем, а вибухами рашистських ракет, і багато хто не вдома і не має змоги насолоджуватись родинним теплом. А от мрія повернутися – нас єднає.
… Всі ці пейзажі знайомі і близькі серцю майже кожного з журналістів, які були присутні на заході, тож і обговорення видання було досить таки жвавим: зі спогадами і найкращими побажаннями автору, одне з яких – не зупинятись і продовжувати створювати нові фотоальбоми, потрібні для збереження культурної пам’яті та нагадування світові про красу української землі. Красу, яку після нашої перемоги доведеться відновлювати всім світом.
Ніна Деркач, Наталія Вадимова, фото Олега Валіка та Юрія Зелінського
