Запорізька обласна філармонія — єдина прифронтова філармонія України, яка продовжує роботу в умовах повномасштабної війни, — урочисто закрила свій 69-й симфонічний сезон. Вечір став справжнім свідченням того, що культура не капітулює навіть під гуркіт канонади.
Сезон, який ми пережили разом
Цього року Запорізька філармонія знову довела: мистецтво — не розкіш мирного часу, а необхідність. Протягом усього сезону зала наповнювалася слухачами – і після важких новин, і після безсонних ночей. Тут звучали Моцарт і Брамс, Шопен і Лисенко, Верді і Пуччіні, джаз і рок. Романтичні симфонії чергувалися з оперними шедеврами, святковий блиск новорічних концертів — з драйвом рок-хітів у симфонічному звучанні, а джазові вечори — з відкриттям сучасної української музики, сильної й точної.
«В залі знову і знову народжувалось те, що неможливо зруйнувати жодними обстрілами. Жива музика, живі емоції і жива потреба людей бути разом. Саме в цьому, мабуть, і є справжня сила музики: вона не скасовує трагедії, але повертає людині внутрішню тишу. Хоча б на кілька годин»,
— прозвучало зі сцени в урочистому слові перед концертом.
Диригент, який відчуває й надихає оркестр
Особливу роль у творчому житті філармонії відіграє заслужений артист України Василь Коваль, який зараз працює головним диригентом Одеського національного академічного театру опери та балету, але й про Запоріжжя не забуває. Саме він цього вечора стояв за диригентським пультом Академічного симфонічного оркестру Запорізької обласної філармонії — і робив це з тією впевненою точністю, яка народжується лише з глибокого взаєморозуміння між диригентом і музикантами.
Пан Василь та оркестр — це тандем, де кожен знає можливості іншого і готовий іти далі. Маестро ретельно підбирає репертуар, прагнучи не просто заповнити програму назвами, а вибудувати з них розмову — між епохами, культурами, настроями. Це йому майстерно вдається: українська музика і світова класика в його програмах не конкурують, а доповнюють одна одну, створюючи ту рівновагу, яка робить концерт цілісним переживанням.
Світова прем’єра: Симфонічна поема «Хортиця»
Вечір розпочався з події виняткової: світової прем’єри симфонічної поеми «Хортиця» видатного сучасного українського композитора Всеволода Сіренка. Твір було створено як особливий музичний дарунок від Запорізької делегації, яка відвідає штат Пенсильванія в межах відзначення 250-річчя підписання Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки.
У цій музиці живе дух Запорозької Січі — шум дніпровських хвиль, сувора краса степу, цокіт кінських копит, героїчний розмах і внутрішня напруга. Поема пронизана відчуттям історичної пам’яті й характером острова, що давно асоціюється з Боротьбою, Волею і Перемогою.
Шалені оплески після Сен-Санса: тріумф Артура Остапчука
Другим твором вечора став Концерт № 2 для фортепіано з оркестром Каміля Сен-Санса — і саме він викликав справжній вир оплесків у залі.
Перед виконанням ведуча нагадала слухачам чудову іронічну фразу піаніста Зигмунта Стоєвського після прем’єри цього концерту: «Починається Бахом і закінчується Офенбахом». У цих словах — ключ до розуміння Сен-Санса як митця й людини. Він мислив ширше за епохи, міг писати як у ХVIII столітті (сам Сен-Санс багато років був органістом паризької церкви Мадлен, а Ференц Ліст називав його найвидатнішим органістом світу), а за хвилину вже — в ритмах та образах паризьких театрів і кабаре.
Цей концерт, написаний усього за 17 днів на замовлення Антона Рубінштейна, не одразу знайшов розуміння публіки. Проте час розставив усе на місця: саме Другий концерт став найпопулярнішим твором композитора. Перша частина — мов органна прелюдія Баха, урочиста й зосереджена. Друга — легка, майже іронічна гра з відлунням Шопена, пропущеним крізь французьку ясність. А в фіналі – тарантела, що не дає виконавцю жодної миті для перепочинку.
«Піаніст ніби біжить по краю без права на помилку, — й оркестр підхоплює цей рух, перетворюючи музику на невпинний потік життя»,
– попереджали залу ведучі.
Але те, що зробив зі слухачами соліст, лауреат міжнародних конкурсів Артур Остапчук, було неймовірно. Його гра вразила технічною досконалістю, проникливістю, шаленством і – тонким відчуттям стилю: від зосередженості й піднесеності до карнавальної стихії. Коли відзвучав останній акорд, зала вибухнула оплесками. Публіка аплодувала стоячи, не відпускаючи молодого піаніста зі сцени. Це був справжній тріумф — і виконавця, і музики.
Дворжак, що відкриває вікно після довгої зими
Завершила програму Симфонія № 8 соль мажор Антоніна Дворжака. Твір, у якому композитор звернувся до найдорожчого: чеської природи.
«Я хочу написати твір, який буде несхожий на мої попередні симфонії. Нехай там звучать окремі думки, що виникають спонтанно і ведуть до щасливого фіналу»,
— писав сам Дворжак.
Ця симфонія — не про боротьбу з долею, як у Бетховена, і не про трагедію всесвіту, як у Малера. У ній є щось рідкісне для великої симфонії — проста радість буття. Один із музичних критиків писав: «Це музика людини, яка чує, як росте трава». А сам Дворжак казав: «Птахи — мої найкращі музичні вчителі».
Під керуванням Василя Коваля оркестр зіграв цю симфонію з тією теплотою й природністю, яких вимагає Дворжак. Фінальні акорди вщухли — і публіка знову встала. Овація, що тривала кілька хвилин, стала найкращою оцінкою всьому вечору і всьому сезону.
Дякуємо Запорізькому академічному симфонічному оркестру, диригентам Олександру Горлову й Дмитру Мітніку, які з ним повсяфкденно працюють, і маестро Василю Ковалю — за майстерність, відданість, наснагу й натхнення. Дякуємо Артуру Остапчуку — за блискуче виконання, яке запам’ятається надовго. Дякуємо філармонії — за 69 симфонічних сезонів, і особливо за цей, пережитий разом. І дякуємо мешканцям міста — за те, що навіть у найтяжчі часи вони не відмовляється від краси.
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки
*За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією
