Що робиться з інформаційним полем поза межами України в громадських організаціях Східної Європи? Таке питання поставили перед собою члени ГО «Центр розвитку бізнес технологій та культури» і взяли участь у міжнародному проєкті «Lost in Transition», який досліджує, аналізує та формує базу матеріалів і методик для вивчення історії транзитного часу пострадянських країн.
Керівник ГО Денис Васильєв завітав до Запорізького ЦЖС та розповів про перші надбання в рамках проєкту.
– Українці завжди прямували в Європу, – зауважив пан Денис, – і зараз ми впевнено йдемо цією дорогою. Але пересічні громадяни, насправді, мало що знають про 30-річний шлях країн Східної Європи від комунізму до демократії, починаючи з падіння Берлінського муру та розпаду Радянського Союзу.Тому ми й вірішили підключитися до міжнародного прокту, в якому беруть участь громадські організації з восьми країн, які вже мають досвід в боротьбі з пережитками соціалістичного минулого. Нашими партнерами виступають: DRA e.V., Німеччина (координатор); Sofia Platform, Болгарія (спів-координатор); Foundation Wissen am Werk, Хорватія; Education Development Center, Латвія; Center for Citizenship Education, Польща; Permer Centre for Civic Education and Human Rights; Congress of Cultural Activists, Україна. За підтримки Німецької Федеральної Агенції по Громадянській Освіті (bpb).
Активісти «Центру розвитку» почали з того, що провели унікальну екскурсію-дискусію центральною частиною Запоріжжя під назвою «Транзитний Діалог. Громада і місто крізь часи та епохи». Ця подія припускає поглиблене обговорення історії та архітектури міста Запоріжжя.
– Під час екскурсії ми проаналізували, як архітектура та міський простір відображають політичні та соціальні зміни, що відбулися протягом трьох десятиліть. Обговорили, як ці зміни вплинули на суспільство, та які уроки можна винести з цього досвіду, – каже Денис Васильєв. – Перехідні процеси включають серйозні травматичні та відроджувальні моменти в Україні та Європі після 1989–91 років. Вони впливають на суспільство: на соціальне, політичне і культурне життя.
Важливу роль тут відіграє громадська освіта у розумінні перехідного часу з урахуванням досвіду «третього покоління» (тих, хто народився у період з 1970 – 1985 р.), яке пережило трансформацію у підлітковому віці, та їхнє сприйняття минулого.
– Сучасні виклики – російське вторгнення в Україну, безумовно, впливають на ідею спільної трансформації до демократії.– підкреслює журналіст та письменник з Гуляпілля Іван Кушніренко, в творчому доробку якого більше 90 книг з історичною тематикою, – Поглиблює розуміння впливу транзиту на суспільства у Східній Європі. Тому потрібно постійно вести міжнародний діалог між поколіннями для кращого розуміння європейських сусідів.
До роботи над проектом вже підключились запорізькі журналісти Юрій Гаєв та Ольга Вакало. Їх інтерв’ю-розповіді про новітню історію міста Запоріжжя перекладено декількома іноземними мовами, відповідно, створені відеоряди.
– Моя участь у даному проекті – спогади про власний досвід роботи в газеті «Комсомолець Запоріжжя» в роки, коли країною, що звалася СРСР, керував Леонід Брежнєв, а існування лише одної партії – КПРС, було законодавчо закріплено в Конституції. – розповідає Юрій Гаєв. – Обмеження свободи слова, дефіцит продуктів харчування, недоступність багатьох книг чи фільмів, – такими були тодішні радянські реалії. Багато моїх співгромадян вважало це нормою, всі росли та виховувались на тодішніх ідеологічних стандартах. Я був піонером, комсомольцем, два роки – членом КПРС. Безпосередньо зіштовхнувся з цензурою в журналістиці [скажімо про рок-музику треба було писати з негативнім відтінком], коли працював у газеті.
Також журналіст додає, що Україні, щоб стати незалежною, знадобилось пройти через горбачовську Перебудову, розпад СРСР, заборону комуністичної партії. А сам він, щоб стати українцем не у географічному сприйнятті, а, як зараз кажуть, ментально, наробив купу помилок, набив чимало шишок на лобі.
– Про те, як змінювалися мої журналістські радянські погляди, як сприйняв Помаранчеву революцію 2004-го року і Революцію гідності 2013-го, напад Росії на Україну ми і поговорили з Денисом Васильєвим під час інтерв’ю, – зазначає Юрій Гаєв. – Ідею «Транзитного діалогу» розумію так, як передачу знань про злочинну сутність всього радянського новому поколінню молоді. Докладно виклав свої спогади в книзі «Я жил в провинции», яку написав і видав кілька років тому. В інтерв’ю, ясна річ, багато що лишилось за кадром.
Фото Дар’ї Зирянової та з архіву газети “МИГ”
