Прапорці іменовані. Їх не порахувати, бо очі не бачать крізь сльози. Імена, прізвища, дати, які вказують на обірвану молодість та горе рідних.
Немає у цьому рукотворному меморіалі нічого від пафосу святкування героїв радянських часів. Лише пам’ять та вдячність. За те, що ми живі.
А слова можна знайти поруч, на банері біля мерії, у вірші Олени Красносельської:
“Я б хотіла перекласти історію кожного загиблого
на культуру цілої нації”
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
