Пандемія наклала великі обмеження на творче спілкування митців на міжнародних пленерах. Проте і в Україні, і в світі є відчайдушні люди, які продовжили їх організовувати, щойно зараза трохи відступила. І приємно, що на деяких із них було представлене і Запоріжжя.
Наприклад, голова Запорізької обласної організації національної спілки художників України Ірина Гресик у травні взяла участь у Міжнародному пленері живопису MAXIM у містечку Славсько в Карпатах, а з 5 по 13 липня побувала в арт-резиденції Kintai Arts Artist Residency.
«МИГ» поцікавився в Ірини Станіславівни деталями подорожі до литовського Кінтаю.
Дві арт-резиденції на 600 мешканців
Перш за все пані Ірину здивувало, що у містечку Кінтай, де мешкає усього лише 600 жителів [за неофіційними даними, півтори тисячі], є аж дві арт-резиденції. До місцевого Центру культури Відунаса щорічно з’їжджаються майстри з емалі та ювеліри, а пані Ірину запросили до Kintai Arts Artist Residency, заснованої громадською організацією Kintai Arts.
На її чолі стоїть Аудра Юодескієне, про яку пишуть, що її сила базується на великому організаційному досвіді, любові до своєї землі та прихильності до мистецтва.
“Пані Аудра живе у Вільнюсі, але має в Кінтаї родинний будинок, – розповідає Ірина Гресик. – Вона його відремонтувала і проводить там пленери.
Цього року така мистецька зустріч відбувалася втретє. У ній взяли участь троє митців з України, двоє з Білорусі та п’ятеро литовців. Аби закордонні учасники без перешкод дісталися до місця пленеру, пані Аудра отримала й попередньо надіслала нам офіційні дозволи від литовських міністерств культури та економіки”.
Край, де «гнуздають вітер»
Кінтай розташований у дельті Неману. Це одне з сільських містечок на узбережжі Куршської затоки. Його мешканці здавна були пов’язані з морем та рибальством. В останнє десятиліття тут активно відроджують традиційні ремесла, розвивають види водного спорту, що «гнуздають вітер», популяризують історію та давню культури.
Поруч із художниками працював щорічний міжнародний дитячий табір, вихованці якого навчалися кайтсерфінгу. Паралельно з пленером проводився і черговий міжнародний музичний фестиваль. Обидві події протягом багатьох років також організує ГО Kintai Arts.
“Музичний фестиваль розпочався на початку липня і триватиме аж до 22 серпня, – зауважує Ірина Гресик. – У нас була обмаль часу на концерти, але те, що вдалося почути, вразило надзвичайно. Наприклад, акапельний виступ у костелі хору з Клайпеди, чи програма, де поєдналися хорові співи та сучасні танці”.
За словами Ірини Станіславівни, крім близького знайомства з Кінтаєм, митці мали змогу побувати в інших прибережних містечках і на Куршській косі, що відділяє затоку від Балтійського моря. “Тут рай для болотяних птахів, їх життя вивчається співробітниками потужного орнітологічного центру. Ми бачили, як науковці ставлять величезні сітки, якими ловлять птахів для кільцювання”.
По Куршській косі проходить кордон з Калініградською областю. Історично, до 1945 року, Калінінград звався Кенігсбергом, що з 1773 року був адміністративним центром німецької провінції Східна Пруссія.
Спадщина як місток до сучасності
Взагалі, уся ця місцевість на косі та берегах Куршської затоки – територія Малої Литви, що належала колись Прусії.
“Власне, темою пленеру і була Мала Литва – природа, люди, архітектура, – продовжує Ірина Гресик. – Литовці шанують свою спадщину і провідників нації. Сторіччя тому пруси домінували над литовцями, і останнім доводилося боротися за свою мову і культуру. Одним із таких видатних литовських діячів був Відунас”.
Відунас – псевдонім драматурга, видавця, лектора, організатора національних гуртків, музиканта, філософа Вільгельмаса Сторости [1868-1953]. З Кінтаєм його пов’язують лише кілька років на зорі активної громадської діяльності – він викладав у початковій школі литовську мову. Але пам’ять про нього увічнена у назвах Центру культури і музею – до речі, розташованих у історичних будівлях. Активності ж там сучасні і несподівані.
“Нам було запропоновано визначити навпомацки, що знаходиться у зачинених шухлядах… А там були терка для овочів, плюшевий ведмедик, макет черепа, мішечки з крупою… Цей тактильний експеримент робиться для того, аби людина зрозуміла, наскільки по-різному працюють наші органи чуття”.
І, звичайно, на пленері художники багато писали. Пані Ірина створила дев’ять робіт, які разом із творами інших учасників залишилися в колекції Kintai Arts Artist Residency. Майбутні гості арт-резиденції бачитимуть, як Мала Литва надихнула українських, білоруських та литовських художників.
…Залишається додати, що зараз кілька інших робіт Ірини Гресик експонуються на міжнародній виставці «Мерехтіння акварелі» у львівській «Арт-галереї мадам Пальмгрен» поруч із творами українських, британських, німецьких, білоруських, польських, чеських та молдовських митців.
Подальших успіхів!
Ганна ЧУПРИНА, фото надані Іриною ГРЕСИК
