Пишуть, що менше стало горобців.
Тому що, дійсно, не сидять зграями у густих кущах, не цвірінчать на весь двір. Сіренькі наші друзі, мої хороші пташечки… Без вас і не життя. Українське! Бо горобець, то теж символ.
Чи під стріхою він, чи на соняху, чи просто у дворі. Чи в теплій калюжі після дощу. Бувало просиплю курям пшениці, а вони- тут як тут. От шибеники! Вкрасти щось у когось – для горобця кайф. Цікаво, що вони дуже бояться котів, яструбків і тому вони сидять в кущах. А у кущі хижак не дістане. Ще бояться котів. А людей – ні, не бояться.
Ще цікаво, що горобець – однолюб. Має одну дружину – і за нею піклується. Хоч і живе не більше чотирьох років.
Але за сезон сім’ я виводить два, три потомства. У гніздечках, де і солома, і пір’ я. І ось якийсь, може, збій у природі- менше стало наших рідних горобчиків. Немає стріх солом’яних, немає скирд. Немає по селах ферм тваринницьких- там горобці зимою і виживали. Було що їм їсти. Бачите, зими не холодні, аби там замерзнути чи що. А от – мало сіреньких. Придивіться, може і у вас така ситуація? Чи мені здалося? Ще згадав, як ми на городі кожного сезону сіяли соняхи. І лиш зерно поспіє- горобці. Спасались тим, що обв’язували головки ганчір’ям. Але прощаю це вам, пернаті. Живіть, радуйте світ!
Олексій Дмитренко,
відео, фото Сергій Томко «МИГ».
20 березня – Всесвітній день горобця
