Про те, що природа через людські вчинки кричить, хто не знає? Навіть ті, хто не хоче помічати її галасу. Ну, Едвард Мунк помітив, як виглядає людина у розпачі: 
А хто бачив, як вигладає у розпачі пень при дорозі? Важко помітити, бо дерева вже нема, то щоб помітити такий «крик», треба дивитися під ноги та фотографувати, наражаючись на здивовані погляди перехожих.
…Деякі таємні таланти природи знаходиш сам, з нею наодинці, та розумієш, що те саме роблять митці, які потім не пояснюють, де підгледіли форми казкових драконів, умовних крил, роззявлених хижих щелеп і як змалювали інші дивовижні істоти. Та, треба сказати, справжні митці добре знаються та завжди помічають непересічність талантів природи.
Ідеї підкидають не тільки пні, коріння та сухі гілки, а й каміння. Хоча, у цій формі жінки, що зашарілася, людська участь у творчості присутня, як зусилля по підриву та руйнації скель на березі Дніпра.
Тож, не дивно, що природа на людей… кричить.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
