Чим ближче воєнні дії присуваються до Запоріжжя, тим актуальнішою стає самоорганізація мешканців багатоквартирних будинків та захист власних домівок від грабіжників та мародерів. Ну, хоча б на час “комендантської години”.
На переважній більшості під’їздів поверхівок встановлено кодові замки. Та що станеться, якщо буде пошкоджено систему електропостачання? Двері, на жаль, перейдуть у стан “заходьте усі, беріть усе”.
Який вихід? Поставити дідівський захист під назвою “клямка” чи “засув”. Але хто це зробить?
На керуючі компанії у нинішній ситуації надії мало. Тож люди потихеньку стали “озброювати” двері цими системами самотужки.
У вайбер-групі мого власного будинку сусіди спочатку ділилися міркуваннями, де дістати готовий засув і як краще його закріпити: поставити на саморізи чи приварити.
Та невдовзі стало зрозумілим, що “казенні” клямки, яких було повно у найближчому магазині будівельних матеріалів, обачливі мешканці інших будинків вже розкупили. Залишилися лише шпінгалети, які пасують хіба що до дверей ванної кімнати. Тож дискусія перемістилася у площину встановлення кустарних засобів.
Другого дня побачила, як чаклували коло своїх дверей люди з інших під’їздів. У моєму ж панувала тиша…
Скажу відверто: кожного вечора, коли під’їзд занурюється у повну темряву, а в кімнаті за щільно запахнутими шторами ледь блимає комп’ютер, відчуваю себе не дуже комфортно.
Тиша така, наче в усьому будинку я сама. Кожен звук за дверима – як дзвін на церкві. Ось важкі кроки… Сусіда ходив вигуляти песика? Чи хтось повертається з гостей після чаркування пивом? Невідомо…
До того ж, виявила, що замок на дверях однієї з квартир на моєму поверсі заклеєно скотчем. А це ж може бути “мітка” грабіжників! Якщо скотч за декілька днів після того, як його наклеїли, ніхто не зачепив, то хата порожня…
На щастя, виявилося, що перелякалася я зарано. Сусідку-пенсіонерку забрала до себе дочка, і вони самі наклеїли скотч на двері. Коли я їм зателефонувала, вони не могли пояснити, для чого це зробили)))
Тож повернемося до клямки. У моєму під’їзді я знаю двох чоловіків, які вміють теслювати-слюсарити. Один хлопець три тижні тому поїхав у справах до Києва, там і застряг. Телефоную другому, який уже в літах, та майстер на всі руки. Чи вдома?
Вдома. Виявляється, у нього старий кнопковий телефон, тому він не є учасником нашої будинкової вайбер-групи і не в курсі того, що мешканці жваво захищаються.
“Подивлюся у себе в “засіках”, здається, там є дещо підходяще, – сказав Олександр. – Зроблю. Але тут таке питання: як будемо двері на засув зачиняти, чи не будуть деякі мешканці протестувати? Якщо хтось затримається, хто буде відчиняти? А так, звісно, я згоден”.
Головне питання було вирішено. А я пішла по усіх поверхах, аби попередити сусідів про майбутню “новинку” на наших дверях.
І виявилося, що не такий вже будинок і порожній) І жоден мешканець чи мешканка не заперечували проти клямки.
Навіть гроші Олександру передати пропонували.
Майстер відмовився: “Такий час, маємо один одному допомагати. Які гроші???”
Ганна ЧУПРИНА, фото з месенджерів та соціальних мереж
PS: Одна з сусідок спитала: “На ніч будемо захищені. А вдень? Може, якесь чергування встановити?” Домовилися, що будемо вирішувати проблеми по черзі їх надходження. А поки обмінялися телефонами й домовилися уважніше слідкувати за повідомленнями в будинковій групі та тримати один одного в курсі інших ініціатив, якщо вони з’являться.
