Перехід Запоріжжя у «червону зону» на початку квітня змусив організаторів фестивалю «Французька весна» переглянути плани. Близько десяти музичних, театральних, літературних, кінематографічних заходів, що мали міцно тримати увагу поціновувачів французького мистецтва протягом двох тижнів, довелося переносити на інший час або проводити в форматі онлайн.
Поза тим, цей формат не зменшив яскравості та цікавості зустрічі з визначною канадською письменницею Жослін Сосьє та перекладачем двох її творів українською Іваном Рябчієм, яку організував французький культурний центр «Альянс Франсез Запоріжжя».
Вона зібрала близько 50-ти учасників, серед яких були запорізькі письменники, літературні критики, журналісти, викладачі та студенти Запорізького національного університету. Попередньо члени «Альянс Франсез Запоріжжя» надали їм можливість прочитати твір пані Сосьє «Шахтоємці», який вийшов друком 2020 року у «Видавництві Анетти Антоненко» [Львів]. Довкола цього твору переважно й точилася розмова.
«Змога приручити смерть…»
Кілька років тому на французькому книжковому салоні він побачив величезний стенд з творами письменників з Квебеку [франкомовна провінція Канади]. Зорієнтуватися було складно, і перекладач спитав у чоловіка типово канадського вигляду [костюм-трійка та дреди], кого б він порадив прочитати. І почув у відповідь, що це роман Il pleuvait des oiseaux [2011], який зробив авторку Жослін Сосьє чи не найвідомішою письменницею Канади.
В анотації на обкладинці книжки увагу Івана Рябчія привернуло українське ім’я одного з головних героїв – Теодор Бойчук. Книжку він купив і… буквально проковтнув – так вразила його потужна поетична історія про кохання і природу. Троє чоловіків зі складними долями, які не бажають потрапити до рук соціальних служб, усамітнилися у лісах і живуть там за власними правилами. Та ось серед них з’являється жінка. Вона так само літня і багато років провела у притулку для психічно хворих, проте принесла відлюдникам світло, радість – і серед них розквітає пристрасть.
“Старість може бути гарною, якщо вона не понівечена хворобами, – пояснила свій концепт Жослін Сосьє на онлайн-зустрічі з запоріжцями. – Це привілей, адже багато людей йдуть у засвіти у 30-40-річному віці. Врешті це змога приручити смерть…”
За романом Il pleuvait des oiseaux знято художній фільм; він перекладено англійською, німецькою, нідерландською, шведською мовами. Українською під назвою «Дощило птахами» він вийшов 2017 року.
“Ця неймовірна красива історія дуже сподобалася видавцям, і вони вирішили видати ще один роман пані Сосьє, – розповів Іван Рябчій. – Я перечитав усі і зупинився на Les Héritiers de la mine. Ніколи не був палким прихильником детективного жанру, але трагічна таємниця багатодітної родини мене захопила. До того ж, там йдеться про шахти, – це зараз близька тема. Так з’явилися «Шахтоємці» українською мовою”.
системи цінностей суспільство може відкинути…
… У віддаленому напівдикому районі Квебеку є шахтарське містечко Норко. Царює в ньому родина Кардиналів, у якій 21 [!] дитина. Батько, що колись відкрив цинкову жилу, завдяки якій і постало містечко, днює та ночує в лісах та горах, досліджуючи породу. Мати практично цілодобово крутиться коло казанів, їй просто бракує часу опікуватися дітьми, більшість яких хлопчаки. І вони стають некерованими, відзначаються великою пихою.
Саме вони являють собою потужну й агресивну силу, з якою не можуть не рахуватися інші мешканці Норко. Особливо, коли шахту закрили, і розгублені жителі спочатку мляво, а потім усе жвавіше [не без нищівної «допомоги» дитячої ватаги Кардиналів] починають покидати місто, яке поступово стає привидом. Зрештою і самі Кардинали роз’їхалися світами й багато чого досягли у цьому житті, відшукавши власні шляхи до щастя. Але кожного боляче муляє спогад про одну з сестер, яка зникла колись за таємничих обставин. Де вона поділася і хто винен?..
“Я не ставила на меті акцентувати на багатодітності родини, – розповідає пані Жослін Сосьє. – Сама виросла у сім’ї з вісьмох дітей, у 50-60-ті роки у Канаді це було нормою, а більша кількість не становила рідкість. І жила в саме такому містечку-фантомі, звідки люди практично виїхали після закриття шахти, але де залишилися спорожнілими три школи, два готелі і церква. І численні спадкоємці збанкрутілого власника…
Я писала про родину як міні-суспільство, де є свої правила виживання… Де створюються альянси одних проти інших… Де існує певна система цінностей, і коли хоч трошки порушити свою належність до неї, це суспільство може тебе відкинути”.
Мовчання – сила жінки у пихатому чоловічому світі
Відповідаючи на питання запорізького письменника і журналіста Валентина Терлецького, чому розповідь ведеться від імені лише кількох дітей Кардиналів [Емільєн, Тур, Джеронімо, Діва, Томмі, Послідок], а не усіх, пані Сосьє деталізувала, що саме ці герої є центрами тяжіння, довкола яких формуються «групи дружби», і через їхню точку зору поступово розкривається таємниця.
У романі присутній виразний маскулінний дух. Це помітили читачі з університету, зазначивши, що Мамуся на сторінках роману практично безсловесна.
“У чоловічому світі, пихатому й конкурентному, немає сприйняття жіночності, – пояснила письменниця. – І слово жінки у ньому не має ваги. Тому Мамуся не отримала голосу, але лише вона називає усіх дітей справжніми іменами, а не прізвиськами, якими вони нагородили один одного. Сила її – в мовчанні у чоловічому світі”.
Жослін Сосьє є авторкою небагатьох романів – їх усього п’ять. Справа в тому, що вона завжди дуже вагається, чи потрібно комусь те, про що вона пише? Чому саме вона має розказати про містечко-привид чи старих самотників? Але працює щоденно, відчуваючи екзистенційну тривогу та поклик майбутнього твору.
“Секрет у тому, – впевнений перекладач Іван Рябчій, – що романи Жослін Сосьє густі, як конденсат. Кожна фраза наповнена сенсами, які можна тлумачити різноманітно, і це дуже цікаво!”
Жвава розмова запоріжців з канадською письменницею і українським перекладачем точилася майже дві години. Сподіваємося, що «Французька весна», організована Посольством Франції в Україні, за допомоги «Альянс Франсез Запоріжжя» подарує ще не одну цікаву зустріч з представниками та представницями франкофонної культури.
Ганна ЧУПРИНА, фото автора та відкритих джерел
