Відкриття у Запоріжжі виставки акварелей запорізького краєзнавця Костянтина Антонця зібрало велике коло зацікавлених подією людей – як онлайн, у соцмережах, так і безпосередньо 13 червня у фоє обласної універсальної бібліотеки.
Олена Савкіна, організатор багатьох культурних подій в ЗОУНБ, та Костянтин Антонець
Костянтин – відома своїм залюбленням в архітектурні та історичні пам’ятки нашого краю людина. Розпочавши свої натурні дослідження зо 15 років тому, він спочатку сам, потім із матусею, своєю натхненницею, а згодом із невеличкою командою таких же ентузіастів здійснив сотні подорожей, відвідав більш ніж 600 населених пунктів. Фотографії, дорожні замальовки, записи розмов із місцевими жителями наповнили його сторінку Facebook
https://www.facebook.com/profile.php?id=100013760117478
унікальним авторським баченням історії нашої місцевості. Відправною точкою дослідження стала цікавість до менонітських поселень, багато яких нині втратили первісні назви. Та червона цегла і дахівка будівель, навіть у змінених часом будинках, служила краєзнавцю орієнтирами. Та натхненням.
Тож, 120 акварелей із докладними назвами – географічними та історичними довідками, подекуди із іменами власників будівель – чекають на уважний розгляд відвідувачів.
“Дякую щиро всім вам, пані і панове, що ви знайшли час, щоб завітати на відкриття цієї виставки. І особлива подяка Збройним Силам України, завдяки яким ми можемо тут знаходитись, – привітав Костянтин присутніх на відкритті виставки «Архитектура Запорізького краю. Історія, яку ми маємо зберегти». – Так сталося, що приблизно у 2008 році я почав мандрувати Запорізькою областю. Це продовжувалось до 2021-го. 2022 рік, ви самі розумієте, – не час для мандрівок і приніс зовсім інші відчуття. Та у минулому та за позаминулому році я почав писати краєзнавчі статті за результатами своїх подорожей. По клаптиках збираються відомості. Бо кожне село, кожне містечко нашого краю виявилося багатим на свої власні пам’ятки, або архитектурні, або природні. Це і старовинні будинки, і парові млини, і вітряки, і паркани, і кладовища, кам’яні мости… ставки та водоспади…
Треба тільки вміти це бачити. Людям, які мешкають поруч, ця краса не здається помітною. А от краєзнавці, туристи її бачать”.
Хочу сказати, що й ми у Запоріжжі до війни менше розуміли красу та особистісність свого міста. Надзвичайні обставини нашого нинішнього життя – когось вимушений від’їзд, когось – втрати чи шок від обстрілів – роблять нас більш уважними до того, що любимо та втрачаємо.
Мандруючи географічно, Костінтин намагався зануритись і в обставини існування кожної будови. “Якщо намалювати просто будинок, без дверей, без парканів, без трави, без неба, …буде суха картина”, – розмірковує Костянтин. Тому на його замальовках жива краса, поруч із будиночками – квіти, трава, дерева, небо. Все, із чого складається життя.
Частина замальованих вражень від мандрів – більша кількість сіл та містечок – наразі в окупації. Чи вернуться вони до первісного стану після перемоги?
“Дай Бог, щоб ця краса збереглася…” – щиро сподівається Костянтин.
Наведу коментар щодо Костіної виставки від художника та педагога Антона Шеретова: “Емоціям, висловленим у ваших картинах, позаздрить професіонал”.
Тож. щоб відчути емоції та побачити акварельні замальовки історії нашого краю, завітайте до Запорізької обласної універсальної бібліотеки.
Виставка працюватиме до 16 липня.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
