Захід «Прапор Волі» до Дня Державного Прапора України відбувся за ініціативи Осипенківської громади Бердянського району, Бердянської райдержадміністрації, «Простору ідентичності Надозів’я і степу за порогами» та за підтримки Запорізького обласного центру молоді.
На запрошення відгукнулися гості із Запорізької обласної наукової універсальної бібліотеки.
110 років тому Олександр Олесь написав:
“Синій, як море, як день, золотий
З неба і сонця наш прапор ясний
Ллє сонце золото згори…
А над хатами наша мрія:
Жовто-блакитні прапори”, – розпочав зустріч Олег Будяк, керівник «Простору ідентичності Надозів’я…»
Коли воїн залишається митцем…
Основою експозиції Прапорів до свята стала величезна збірка військових і колекційних прапорів та художніх творів на тематику Прапору України, створена запорізьким художником, викладачем і ветераном російсько-української війни Володимиром Гордійченком.
Це прапори – на честь хлопців, які воювали поруч із паном Володимиром, артилеристом, який і на війні залишився художником. На прапорах – надихаючі цитати істориків та видатних діячів нашої країни, а також імена та підписи воїнів ЗСУ.
Багато прапорів зберігаються в родинах бійців, сказав Володимир, презентуючи колекцію: “Не порахувати, скільки їх пішло по всій Україні… Хлопці хотіли мати свої прапори – забирали з собою”.
Ці прапори – й сумний спогад про всіх, хто віддав життя в боях за Україну.
Виставлені були й Прапори деяких громад Бердянського району та Прапори з дарчими написами захисників, земляків-учасників російсько-української війни.
Оріхівчани підняли прапор ранком 24 серпня 1991 року
Прозвучала доповідь Світлани Коваленко «Сучасний Прапор міста Оріхів – історія створення» (вона провідний зберігач фондів Оріхівського краєзнавчого музею КЗ «Центр культури і дозвілля» Оріхівської міської ради, а наразі – співробітник відділу краєзнавства ЗОУНБ).
Цей прапор наразі надійно зберігається, як неповторний спогад. Тому пані Світлана могла показати учасникам зустрічі тільки світлину.
– Люди старшого віку пам’ятають реалії кінця вісімдесятих – початку дев’яностих років двадцятого століття. Сама думка про те, що людина може мати жовто-блакитний прапор, була неможлива. Це б закінчилося тим, що людина опинилася б за ґратами.
Це зараз ви можете обрати собі на будь-який смак державний прапор жовто-блакитний. А тоді, навіть на початку дев’яностих, про це не було й мови.
Але ще до того моменту, як Україна отримала незалежність, він з’явився на Оріхівщині.
Як це можливо? Набрали тканину, золотавого кольору, окремо блакитного кольору. Зробили макет, як прапор має виглядати. І відіслали далеко на північ країни, куди зазвичай висилали українців. І там оріхівчанка пошила цей прапор за потрібними пропорціями. Й надіслала додому…
Це трапилося ще до проголошення Верховною Радою Незалежності України. Жовто-блакитний прапор був поставлений в центрі Оріхова біля будинку адміністрації о десятій годині п’ятнадцять хвилин 24 серпня 1991 року. Акт проголошення незалежності Верховна Рада оголосила на позачерговій сесії – о сімнадцятій годині. Так це було.
Оповідання про цю подію навела Тамара Курочкіна у своїй книзі «Серед таврійських степів» про Оріхів.
І цей прапор був одним з найцікавіших експонатів Оріхівського краєзнавчого музею.
Зараз прапор з рідного Оріхова евакуйований, його вдалося вивезти у безпечне місце, тому пані Світлана й могла показати лише фотографію.
Простір має підтримку та дарунки
Експозиція отримала поповнення: депутатка Запорізької обласної ради Ірина Півень та начальник Осипенківської сільської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області Олег Агейкін подарували «Простору ідентичності Надозів’я і степу за порогами» прапор Запорізької області.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та учасників події
* За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією
