Іноді в моему записнику з’являються записи, які не тягнуть на новину, тому що факту як такого не містять, але я їх все ж таки залишаю – як короткі замальовки з натури, скажімо так. Для таких записів я навіть особливу рубрику у своїй газеті використовую: дрібниці життя. Це справді дрібниці, з яких… складається наше Життя.
Отже, сьогоднішня дрібниця.
Увечері у центрі Запоріжжя – біля фонтану Життя, завжди багатолюдно, завжди – чи майже завжди, можна зустріти когось із знайомих. Але нині знайомих біля фонтану я не побачив, натомість звернув увагу на двох колоритних мужиків, що сиділи на лавці. В обох – по об’ємному пакету біля ніг. Це були звичайні міські бомжі, які збирали утильсировину і підтягувалися надвечір у найбільш людні місця. Зовні один із них був схожий… на Івана Суаніна – яким я запам’ятав його на напівзабутій афіші однойменної опери: середнього зросту, з короткою світлою бородою та в довгастій шапці, яку в народі називають «пиріжком».
До речі, у реальному житті Іван Сусанін ніякого подвигу не робив – нікого не заводив лісом у болото. Просто одного разу розбійники напали на дорозі на людину з таким прізвищем, а його родич придумавши легенду, запустив її гуляти світом і, маючи зв’язок у владі, домігся для пограбованого Івана звання «народний герой»… або щось у цьому дусі. На Росії немає нормальної історії – все вигадано, все – брехня. Кажу це як людина, яка прожила там 33 роки і 4 місяці.
Напарником Сусаніна виявився… кіноактор Зіновій Гердт. Нічого не маю проти Зіновія Юхимовича – дуже, до речі, поважаю його, але запорізький бомж справді був на нього схожий зовні, хоча в кіно він, як можна припустити, ніколи не знімався.
Я б, може, пройшов повз мужиків, посміхнувшись у душі їхньої схожості на відомих людей, якби не одна деталь, що змусила мене зупинитися: на лавці між бомжами стояли два червоні паперові кавові стаканчики. У такі стаканчики кави розливають у сусідньому кіоску – сам там замовляю. Бомжі, що п’ють вечірню каву у вечірньому Запоріжжі – це, зрозумів я, щось надзвичайне. Факт, гідний подиву.
Але дивуватися довго не довелося: Сусанін і Герд у якийсь момент підняли свої стаканчики і, цокнувшись, випили… У них у стаканчиках, дійшло до мене, була зовсім не кава.
Володимир ШАК
На фото: біля фонтану Життя; знімок не мій – використовую його просто для ілюстрації
