За сім років війни з Росією в Україні з’явилось майже півмільйона ветеранів. Це люди, які бачили всі жахіття війни й смерть своїх друзів.
Українські бійці навчилися як слід воювати, однак досі не навчилися повертатися з війни. Звідси – самогубства, які вчиняють колишні бійці, конфлікти в сім’ї, алкоголізм, наркотики… Схоже, в нас вже формується свій, східний або донецький «посттравматичний синдром» [ПТСР].
Як же психологічно повернути військових з війни, що робить наша країна для цього, чим корисний для нас досвід інших держав?
“Ми впевнено крокуємо до другого афганського синдрому”
За словами начальника Відділу у Запорізькій області Міністерства у справах ветеранів України Костянтина Денисова, у нашій області близько 15–ти тисяч учасників бойових дій АТО/ООС.
– Є різні напрямки повернення ветерана до мирного життя. Головним чином, це медичне забезпечення, психологічна реабілітація та професійна адаптація, – зазначає Костянтин. – Якщо говорити про медичну реабілітацію, в нас є державні та місцеві програми. Кожен ветеран може отримати санаторно-курортне лікування у будь-якому санаторії країни.
Поранені та інваліди АТО з захворюваннями опорно-рухового апарату також мають змогу пройти реабілітацію у Болгарії по програмі НАТО. Наші хлопці вже проходили таке лікування, дуже задоволені.
Були випадки, коли відправляли тяжкопоранених ветеранів до країн Балтії. Для прикладу, у зоні бойових дій хлопець підірвався на фугасі, його терміново відправили спецрейсом на лікування. А зараз він вже вчиться ходити.
– А хто надає ветеранам психологічну допомогу?
– Це болюча тема. Хлопцям, що пройшли крізь м’ясорубку війни, така допомога вкрай потрібна. Тільки за минулий рік кількість запорізьких ветеранів АТО/ООС на обліку психіатрів виросла у півтора рази! Є самогубства.
Так, ми бачимо перші наслідки пекельних 2014–2015 років і впевнено крокуємо до другого афганського синдрому.
У нас є державні програми з психологічної реабілітації, які реалізує Мінвет. Для цього треба написати заяву у своє відділення соцзахисту. З цього року психологічну реабілітацію можна проходити з дружинами/чоловіками.
Вийшов Указ Президента України про створення у кожній області Центрів психологічної реабілітації, медичного забезпечення та збереження психічного здоров’я. У Запоріжжі такий Центр буде створено на базі госпіталю для ветеранів.
Наші психологи постійно навчаються, проходять тренінги за українсько-американською програмою з подолання психологічних травм та супутніх станів у екскомбатантів/екскомбатанток АТО/ООС та військовослужбовців ЗСУ. Допомагають наші “ветеранські” психологи. У багатьох з них є родичі, що пройшли війну.
Долучаються до психологічної реабілітації і ті військові, що самі пройшли війну, а потім, у мирному житті, стали допомагати своїм побратимам.
Як лікують ветеранські душі
Сергій Шаповалов, який пішов добровольцем на фронт у 14–му році, до початку війни отримував освіту психолога в університеті. На війні отримав травму хребта, довго лікувався. За його словами, були певні складнощі з адаптацією до мирного життя – агресія, “накривало” відчуття несправедливості, коли треба було “з боєм” отримувати посвідчення учасника бойових дій, а з університету його відрахували…
– Я відчував себе зрадженим державою, – розповідає Сергій. – Тому ми й створили у Запоріжжі одну з перших ветеранських організацій учасників АТО і почали відстоювати свої права та соцгарантії. І це, в якійсь мірі, допомогло мені та іншим хлопцям адаптуватися. Бо ми були разом, і вже на «гражданці» воювали за свої права.
Однак війна не відступала, і Сергій звернувся за допомогою до психологів-волонтерів. Через деякий час йому самому запропонували стати …психологом.
– Я вступив до Києво-Могилянської академії, на курси від американського Університету Джонса Хопкінса по роботі з військовою травмою за напрямком когнітивно-поведінкової терапії, – продовжує розповідь Сергій. – Навчання було безкоштовним з тією умовою, що я буду надавати безкоштовну психологічну допомогу ветеранам. Щодня ми, ветерани з різних куточків України, відпрацьовували практичні навички, ти міг бути і психологом, і його клієнтом.
Потім я працював психологом та у програмі менторської підтримки для ветеранів “Рівний-рівному” по переходу від військового до цивільного життя. [Цей проєкт реалізується в межах програми ООН з метою реінтеграції ветеранів і комбатантів, що брали участь у бойових діях на сході України. Його суть – в допомозі їхньому професійному зростанню – авт.].
Зараз я працюю в онлайн-форматі, через будь-які месенджери, телефон. Це не менш ефективно, ніж особисті зустрічі, бо людина перебуває в комфортних для себе умовах, не треба витрачати час та кошти на поїздку до психолога.
В мене є клієнти з усієї України. І в цьому є велика потреба.
Військові довіряють військовим. У нас нормальний рівень взаєморозуміння. Я можу сказати: “14–15 рік, 79 десантно–штурмова…” – і людина вже уявляє, з ким має справу. Не виникає агресії: “Та що ви там розумієте…”
Часто чую: “Я поламаний, нікому не потрібний, життя зупинилося…” Пам’ятаю, що подібне я відчував у 2015 році. Але я знаю: немає ситуації, яку не можна б було покращити.
Також разом із командою ветеранів-однодумців ми отримали грант від ПРООН. Будемо знімати соціальні репортажі про ветеранів, що досягли успіху у мирному житті. Такі історії надихають.
Навіщо військовим декомпресія?
Для діючих військовослужбовців ЗСУ є інші, ніж для ветеранів, методи психологічної підтримки.
Офіцер-психолог військової частини А 2176 Андрій Дячко, який сам воював та має освіту психолога, говорить, що війна змінює людей, чинить негативний вплив на їхню психіку, викликаючи стреси і душевні травми.
– Ми зараз дуже багато працюємо по досвіду країн НАТО та Ізраїлю, – розповідає Андрій, – Для прикладу, безпосередньо біля місця ведення бойових дій розгортаються пункти психологічної допомоги, де створені усі умови для проживання.
У цих пунктах працюють офіцери-психологи, капелани [за бажанням], волонтери-психологи або психіатри. Вони надають поетапну психологічну допомогу військовослужбовцям, які знаходяться на полі бою…
Психолог виявляє, у якому стані людина, наскільки вона була травмована. Якщо все нормально, людина вже не відчуває страху або тривоги, вона повертається у свій підрозділ. Якщо психолог бачить, що є проблеми, то військовослужбовець направляється у шпиталь для отримання спеціалізованої меддопомоги.
За словами Андрія, з військовими працюють офіцери, які закінчили військові або цивільні виші – головне, щоб це був кваліфікований психолог, який має досвід роботи з військовослужбовцями.
– В Збройних силах України на даний момент є алгоритм підготовки офіцерів-психологів і проводяться курси підвищення кваліфікації, – додає Андрій, – А фахівці з країн-членів або партнерів НАТО проводять збори, де розповідають про свої методи роботи, діляться досвідом, як підвищувати стресостійкість під час виконання бойових завдань та попереджати суїцидальні настрої.
Коли ж військовослужбовець виходить із зони бойових дій, починає працювати програма психологічної декомпресії, розроблена за натівським взірцем.
– Це реабілітація тривалістю від трьох днів до тижня у складі свого ж підрозділу поза району бойових зіткнень, – пояснює Андрій. – Спочатку здійснюють загальний медичний огляд, згодом психологічне діагностування, едукацію [навчання], заходи психоемоційного та фізичного розвантаження, а також соціальну реадаптацію.
Цей комплекс заходів психологічної допомоги необхідний для поступового переходу психіки військовослужбовця до мирного життя, адже різкий вихід із цього стану спричиняє виникнення багатьох проблем: людина втрачає уявлення реальності, її не розуміє родина, виникають конфлікти. Аби виговоритися й “перемкнутися” з режиму війни на режим миру, їй потрібно виплеснути всі свої емоції, навчитися з ними жити та їх контролювати.
Якщо у військовослужбовця є стресові розлади, з ним працюють індивідуально. Якщо проблема потребує медичного втручання лікаря-психіатра, то медична служба направляє людину до спеціалізованого закладу.
Тепер у наших збройних силах, як у США та країнах Європи, декомпресія є обов’язковою, солдати не повернуться додому, не пройшовши її. «Виведення гормонів стресу з організму» дозволяє попередити можливі труднощі в цивільному житті.
Адаптивний спорт повертає до життя
Коли люди після війни шукають себе в цивільному житті, часто на допомогу приходить спорт. Це не лише можливість відновитися після поранення, варіант “спустити пар” після пережитого у зоні бойових дій, але й досягти значно більших результатів, ніж були у довоєнному житті.
Запорізький спортсмен і ветеран АТО Євген Олексенко отримав тяжкі поранення під час боїв у Донецькому аеропорті. Лікарі пророкували Євгену прикутість до інвалідного візку. Але він не тільки навчився заново ходити, а й отримав звання майстра спорту з пауерліфтингу.
У 2018 році він став срібним призером з пауерліфтингу в міжнародних змаганнях «Ігри Нескорених» [Invictus Games, де беруть участь спортсмени, які отримали поранення, травми, захворювання в зоні бойових дій – авт.] в Сіднеї, де здобув срібло.
– Після поранення в АТО я почав займатися спортом для реабілітації, хотів заново навчитися ходити без милиць і тростини, – говорить Євген. – Я не одужав, але значно покращив своє становище.
Хочу додати, що тепер я займаюся спортом не для реабілітації, а для результатів. Я ставлю собі цілі та досягаю їх. “Ігри Нескорених” дали мені серйозний поштовх у спорті.
Зазначу, що підтримку українській команді на “Іграх нескорених” надає Трастовий фонд НАТО з медичної реабілітації. Зокрема, фінансує подорож членів збірної; забезпечує спеціальним спортивним одягом та обладнанням; для зручного перевезення членів команди на тренувальні збори подарував адаптивний мікроавтобус, оснащеним підйомником для інвалідного візка.
Керівниця Офісу Агенції НАТО з підтримки та постачання в Україні Христина Марцинковська:
– Трастовий фонд НАТО з медичної реабілітації [ТФ] в Україні було відкрито у 2015 році саме через активні бойові дії на Сході України та зростання кількості поранених військовослужбовців, які потребували довготривалої та високоякісної медичної реабілітації. У цього ТФ є 17 країн-донорів, серед яких не лише країни–учасниці, а й країни–партнери НАТО. Провідною країною фонду є Болгарія.
Цей ТФ працює у двох основних напрямках: забезпечення швидкого доступу до послуг медичної реабілітації та допоміжних засобів поза межами України, а також доступу до професійно–технічної та спортивної реабілітації; підтримка системи медичної реабілітації в Україні.
Вже більше 500 військовослужбовців пройшли медичну реабілітацію за кордоном; 28 осіб забезпечені високотехнологічними протезами та допоміжними пристроями; проведено 17 спортивних таборів «Повернення до життя»; п’ять таборів сімейної реабілітації для 149 осіб спільно з МОУ на базі зимових видів спорту та ін.
Також реалізуються програми щодо професійного навчання українських лікарів – протезистів–ортезистів, реабілітологів, ерготерапевтів.
Тривожні цифри
За результатами дослідження «Ефективність мобільних бригад соціально–психологічної допомоги учасникам бойових дій», проведеного Українською фундацією громадського здоров’я» за підтримки Фонду ООН в 2020 році, 57 процентів ветеранів АТО/ООС очікують на отримання кваліфікованої психологічної підтримки [в т.ч. 31 процент висловлює потребу в психологічній підтримці разом з партнеркою/ом].
Також дослідження показало, що учасники бойових дій найчастіше потребують психологічної допомоги через конфлікти у родині – 54 проценти, психосоматичні прояви стресу [порушення сну, апетиту, тривожність] – 24 проценти, неконтрольовані приступи агресії – 12 процентів, думки про суїцидальну поведінку/самоушкодження – шість процентів, проблеми з надмірним вживанням психоактивних речовин – чотири проценти.
* різновид неврозу, що виникає в результаті переживання однієї чи кількох психотравмівних подій, зокрема, військових дій.
Олена АХІНЬКО
Фото – автора, Facebook, з американського реабілітаційного проєкту для військових з комбатантським синдромом
*Створення цієї статті фінансується в рамках проекту «НАТО – це люди», що фінансується Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії, що діє через Міністерство закордонних справ і у справах Співдружності націй Великої Британії [“FCDO”].
