Десь із півроку тому в моєму повсякденному житті з’явилися філософсько-історичні сніданки та літературно-культурні вечері. У форматі онлайн. Пораєшся собі на кухні, поклавши поруч смартфона, і слухаєш мудрих людей, які розтлумачать і спільні риси й різницю між фашизмом/нацизмом та імперіалізмом/комунізмом, продемонструють ознаки сюртероризму, розкажуть про кохання та культуру в Європі…
Жартую, звичайно, з приводу нерозривності процесів споживання їжі тілесної і духовної. Частіше відбувалося поєднання корисного і приємного дорогою у транспорті, на піших прогулянках, і, звичайно, за комп’ютером на дозвіллі.
“Розтин” коренів російської агресії
… Почалося з того, що під час дебатів у соцмережах з приводу потрібності існування в українському культурному просторі російських письменників, поетів тощо трапився мені на YouTube подкаст «Російський бестіарій: анатомія зла». Крім назви, мене привабили особистості, що вели діалог довкола цієї теми.
Філософів Володимира Єрмоленка та Вахтанга Кебуладзе я мала честь слухати особисто під час українсько-польського проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС» (2017-2019). Тоді вони справили на мене сильне враження глибиною думки і оригінальними формами її викладення. Тож я з захопленням прослухала «розтин» коренів російської навали, а потім уважніше придивилася до джерела.
Це був Культ.Подкаст, який ведуть Володимир Єрмоленко з дружиною літературознавицею Тетяною Огарковою. І там було викладено близько сотні прецікавих діалогів на теми глибокі, а інколи й провокативні.
Сірко в Сорбонні не викладав
Вахтанга Кебуладе я потім почула на подкасті Громадського радіо, де він спілкувався з істориком Владленом Мараєвим. Який виявився автором і ведучим іншого YouYube-каналу – «Історія без міфів».
Пан Владлен дуже ґрунтовно підходить до джерел. І я, із деяким розчаруванням, дізналася, що участь запорозьких козаків під проводом Івана Сірка у взятті Дюнкерку, а тим більше викладання кошовим отаманом історії Польщі у Сорбонні – не більше, ніж легенда, яка приємно лоскоче національну пиху, але з документами нічого спільного не має.
Королі для України
Та навіщо нам вигадки, коли українська історія має купу справжніх непересічних постатей, ситуацій та подій! Ну, наприклад, що королів кількох європейських династій на престол обирала наша шляхта. Чи про дружні стосунки багатьох козацьких очільників з Кримськими ханами. Що московіти платили данину тому ж таки Кримському ханству аж до часів Катерини ІІ. Я особисто дізналася про це на каналі «10 запитань історику», який веде журналіст родом із Луганщини Євген Мочалов.
Одним із захопливих сюжетів був «Україна – метрополія, росія – колонія, Русь – імперія». Таку оригінальну думку обстоював співрозмовник пана Євгена – історик і офіцер ЗСУ Олександр Алфьоров. У якого, у свою чергу, є власний YouTube-канал, де можна почути такі самі нестандартні, але документально обґрунтовані історичні версії.
А щодо непересічних українських постатей – про них уже є аж 40 розповідей (загалом буде 100) у подкасті «Батьки-засновники» від Українського Радіо Журналісти Наталія Соколенко та Сергій Стуканов досліджують постаті інтелектуалів та мислителів минувшини разом з видатними сучасниками. Які відкривають найнеочікуваніші факти життя навіть найвідоміших письменників. Зокрема, подкаст з Оксаною Забужко про Тараса Шевченка заскочив шокуючими інтерпретаціями не лише слухачів, а й самих ведучих…
Хай квітне український YouTube. І українська книга
Так, подорожуючи з канала на канал, я з величезним здивуванням дізналася й пораділа, наскільки за останні три роки розквітнув український YouTube. Канали багато – різного формату (монологи, діалоги, дискусії серед кількох учасників) та тривалості (від 15-хвилинних роликів до двогодинних ґрунтовних розповідей), з мапами, картинами, портретною галереєю героїв тощо. Недарма кажуть, що попит породжує пропозицію.
Виявилося, що у нас досить багато людей, які не тільки почали активно цікавитися історією та культурою України, її включеністю до світового простору, а й готові підтримувати авторів професійно зроблених відеороликів грішми. І, як кажуть творці найстаршого та найпопулярнішого каналу «Імені Т.Г.Шевченка» (майже мільйон підписників) брати Капранови, “кожен може долучитися до цієї когорти славних”. Ну, а в кого поки що немає такої можливості, може підтримати цікавий канал, підписавшись на нього або залишивши коментар під відео. “Наша зброя в цей момент – вподобайка і комент”.
Підсумуємо. «МИГ» виокремив
ТОП-10 історико-культурних каналів
- «Імені Т.Г.Шевченка»
- «Історія без міфів» (про минуле України та світу без прикрас і фальсифікацій)
- «10 запитань історику» (інтерв’ю з найкращими фахівцями про історично важливе, ціннісне та суперечливе)
- «Батьки-засновники» (про українських державотворців та інтелектуалів)
- Канал Олександра Алфьорова
- «Реальна історія» (журналіст та дослідник Акім Галімов створює невеликі відео на важливі історичні теми, якими спекулює росія)
- «Деокупована історія» (програма проєкту «Новини Приазов’я», у якій ведучий Олександр Янковський з місцевими краєзнавцями розбиває російські міфи, пов’язані з історією півдня України)
- Ukraїner Українер (Інтервʼю з українськими інтелектуалами з різних галузей про наші ризики і перспективи)
- Kult: Podcast ·(простір для думання та освіти про культуру, літературу та філософію)
- «Шалені авторки» (канал про культуру, гендер та ідентичність).
Про крайній канал слід сказати детальніше. Бо саме розмови ведучих літературознавців Віри Агеєвої та Ростислава Семківа про письменників та письменниць початку-середини ХХ століття призвели мене до купівлі книжки «Марсіани на Хрещатику», в якій захопливо оповідається про літературні куточки Києва.
Ну, а звідти прямий шлях ліг до бібліотеки. Бо ж треба було прочитати більше творів Миколи Зерова, Валер’яна Підмогильного, Миколи Хвильового, Володимира Винниченка. І краще зрозуміти, яке шалено талановите покоління митців та інтелектуалів убила росія. А потім слід було перечитати Миколу Бажана та Максима Рильського, які, хоч і змушені були співпрацювати з радянським режимом, та зуміли зберегти в собі українське і дуже багато зробили для його подальшого існування.
Тож, як каже Віталій Капранов, завершуючи кожен випуск на каналі імені Т.Г.Шевченка: “Читайте українське. Дивіться українське. Підтримуйте українське. І не шкодуйте для нього вподобайок. Адже кожному воздасться – по лайках його!”
Ганна ЧУПРИНА
