“9.07.2023 російська КАБ вдарила по Пункту Незламності у місті Оріхів, у який ми минулого місяця привозили гуманітарну допомогу…
Я спілкувалась з людьми, робила їхні портрети, питала, як вони живуть там, на лінії зіткнення і чим ще допомогти. Зараз я не знаю, чи живі всі люди, які залишилися у мене на світлинах…”
Такий допис у Фейсбуці зробила запорізька фотографиня Анастасія Мєтєлєва над добіркою фото “Місце, якого вже немає…”
…Ми зустрілися з Настею за тиждень до цього жахливого терористичного акту. Під час короткого візиту до рідного Запоріжжя (з 2020 року навчається у Словаччині) дівчина фіксувала наслідки війни. Додатковим приводом для розмови стала інформація, що її роботи із серії «За дві хвилини третя…», яку вона зробила минулої осені у Львові, тепер демонструються на виставках у Німеччині, Великобританії та Швеції.
Де навчають не боятися помилок й шукати життєву дорогу
Настю виховували бабусі й дідусі. У старших класах вона стала учасницею проекту The English Access Microscholarship Program [безкоштовна допомога молоді у складних життєвих обставинах у вивченні англійської мови], який реалізовував у Запоріжжі за підтримки посольства США благодійний фонд «Імпульс.ЮА». А потім стала брати участь в усіх інших ініціативах і проєктах фонду.
“Мене, крім поглиблення знань з англійської, дуже приваблювала атмосфера «Імпульсу ЮА»: водночас родини і навчального табору, де треба себе розважати, – розповідає Настя. – І цими розвагами стали волонтерство, взаємодопомога, перша медична допомога, тренінги з медіаграмотності, ораторського мистецтва. А головне – в «Імпульсі» навчали не боятися помилятися, почувати себе вільно й упевнено. І шукати дорогу у майбутньому житті”.
Після закінчення ліцею Настя виграла грант на навчання у Словаччині. Майже рік вивчала словацьку мову, а потім вступила до Університету ветеринарної медицини і фармакології у Кошиці. І тут почалася пандемія COVID-19.
“Навчання було дистанційним, – але мені це було зручно, бо я отримала змогу водночас і працювати у фірмі, яка опікується собаками. Без роботи у Словаччині прожити дуже важко”, – розповідає Настя.
З часом дівчина трохи змінила своє ставлення до професії кінолога-асистента ветеринара. Не тому, що розлюбила собак чи інших тварин. Проте під час клінічної практики виявилося, що вона не може бачити кров і рани, втрачає свідомість.(Така реакція психіки з’явилася внаслідок перенесеної хвороби COVID-19, до того вона абсолютно нормально сприймала та обробляла рвані рани). Тому Настя мріє перевестися до іншого словацького вишу. І опановувати там фотографічне мистецтво.
“Я ще з самого початку намагалася вступити до відповідного закладу у Братиславі, але не пройшла творчий конкурс, – згадує Настя. – Сподіваюся, зараз у мене шансі трохи більші”.
Від смартфона до ФЕДа
Фотографією Анастасія Мєтєлєва почала займатися кілька років тому, коли узяла до рук свій перший смартфон. Робила портрети й автопортрети. Їй сподобалися експерименти з одним джерелом світла. А потім подруга дала дівчині професійний апарат, яким Настя оволодівала самотужки. Знімала спочатку заходи фонду «Імпульс ЮА», потім знайомих, а потім на деякий час перейшла до анімалістики і фотографувала своїх чотирилапих підопічних на численних виставках у Словаччині.
У її творчому доробку були також художні знімки й атмосферні родинні світлини. Але чогось не вистачало…
“Минулого року я взяла участь у менторській програмі Міжнародного фестивалю Odessa Photo days, і врешті за п’ять років самонавчання зрозуміла, що треба знімати, – посміхається Настя. – Я вміла добре фотографувати, володіла композицією, світлом, кольором, робила красиві знімки, але вони не мали жодного сенсу. Дуже ображалася, коли мені казали, що ці світлини “ні про що”. І от саме ця програма показала мені глибину й можливості фотографічного мистецтва… У мене, як у коника, були на очах шори, які примушують бачити лише те, що попереду. Тепер ці шори впали, і я, вже як вільний коник, можу бігати луками і знімати те, що потрібно і важливо для мене, моєї родини і усієї країни”.
Крім цифрової, Настя оволодіває і плівковою фотографією. Колись на барахолці вона купила старий ФЕД – просто в якості реквізиту для комерційних зйомок. Але згодом зрозуміла, що з ним, виявляється, дуже цікаво безпосередньо працювати. І восени минулого року саме плівковий апарат став у пригоді.
Львівський блекаут як сходинка до Європи
У жовтні Настя стала дружиною благодійника і волонтера Миколи Колодяжного.
Весілля наречені вирішили провести у Львові. І потрапили туди саме тоді, коли росіяни вперше масовано обстріляли і столицю Галичини. Стався блекаут, генераторів тоді ще не привезли, цифровий фотоапарат підзарядити не було де… Тож Настя гуляла з Миколою сутінковим Львовом і робила чорно-білі світлини плівковим фотоапаратом.
Ті знімки згодом стали основою серії «За дві хвилини третя…» І цю серію побачила Європа.
“За дві хвилини третя…” підкорила європейців своєю інтимністю, бо зазвичай вони не розповідають про своє життя іншим і були приголомшені відкритістю українців до світу.
“В Інтернеті є багато відкритих пропозицій, так званих open calls, на різні теми, – розповіла Настя. – Я побачила таку пропозицію від організаторів виставки з німецького міста Саарбрюкен, саме для українських митців. Тема була вільною, але демонструвати треба було не окремі фото, а серію. До серії «За дві хвилини третя…» увійшли 15 світлин – і чорно-білих, і кольорових. Надіслала її організаторам, і після заповнення купи паперів вона у квітні була представлена на виставці. Власне, виставка досі демонструється в Саарбрюкені”.
А ще ментори з Odessa Photo Days підтримують своїх випускників і після курсу: вносять їхні роботи до онлайн-каталогу та просувають їх у закордонних музеях і галереях. Завдяки цій підтримці роботи Насті Мєтєлєвої увійшли до онлайн-виставки з “Night moods” («Нічні настрої») у Великобританії, а ще кілька світлин разом з іншою частиною проєкту “За дві хвилини третя…” демонструються у музейній експозиції у Швеції.
«Українці іноді зловживають співчуттям словаків»
Початок повномасштабної війни Настя зустріла у Словаччині. “Пам’ятаю, прокинулася о четвертій ранку (а в Україні була п’ята година) з величезною тривогою… Зайшла в Інтернет і побачила трагічні новини… Треба йти на роботу, а я не можу себе докупи зібрати… Дуже хвилювалася за бабусь і дідусів, за Миколу… Потім трошки заспокоїлася… Бо на початку Запоріжжя не дуже сильно обстрілювали…
У Словаччині ми з іншими українками у вільний від роботи час допомагали чим могли. Дуже добре пам’ятаю довжелезні черги наших біженців на вокзалах і як волонтери чергували цілодобово у пунктах прийому…
Словаки чуйно поставилися до українців. Хоча мушу сказати, що останнім часом наші їхнім добрим ставленням іноді зловживають, і настрої змінюються. Самій довелося багато разів чути на вулиці на свою: «Знову ці українці…». Бо для них українець – біженець, який не працює, тобто сидить у них на шиї… Таке узагальнення неприємне. Бо багато хто влаштувався на роботу. А я стала ФОПом (цей статус дає підстави для перебування на території Словаччини) і сплачую податки”.
Як страшно фіксувати наслідки війни…
У червні Анастасія Мєтєлєва приїздила до Запоріжжя побачитися з родиною і не могла відмежуватися від змін, що відбулися у рідному місті.
“Першим шоком для мене стала напівзруйнована будівля на перехресті проспекту Соборного і вулиці Сталеварів… Бо це місце мені рідне. Я навчалася у ліцеї «Логос», який знаходиться неподалік Критого ринку, і саме з зупинки «вулиця Сталеварів» ми щодня після уроків роз’їжджалися по домівках…
Потім ми з чоловіком їздили і на Зестафонську, і на Незалежної України… Щоби почати зйомку, мені потрібно було хвилин десять-п’ятнадцять… призвичаюватися до вигляду понівеченого ракетами житла запоріжців… Я підіймала фотоапарат – і опускала, бо не мала сил утримати його в руках…” – згадує Настя.
Крім зруйнованих будинків у Запоріжжі, вона фіксувала інші наслідки війни – і Каховське водосховище, і важке життя мешканців ближніх сіл, які потрапили під обстріли, і те, що залишилося від нашого незламного Оріхова…
“Як людина, яка війну більшою частиною спостерігала з Європи, я себе емоційно накрутила. Тому спочатку у великому місті, де немає вибухів щохвилини, трошки заспокоїлася. До того ж, я зовсім не знаюся на військовій техніці та нинішній характерній термінології. Абревіатура КАБ мені нічого не говорила.
Вперше відчула тремтіння у колінах, коли ми з чоловіком і волонтерами виїхали на Оріхівщину і вже за першим блокпостом мало не над головою пролетіли два літаки. Потім задеренчали безпілотники… Наші чи ні? – хтозна. Стало моторошно. А тоді повідомлення у смартфоні: «Увага! Оріхів – загроза КАБ»! Отут до мене дійшло, що КАБ – то керована авіаційна бомба…
У той день артилерія працювала дуже потужно. Вразило, що оріхівці поводять себе так, наче це звичне явище А мені було дуже страшно: десятки приходів-виходів за якусь чверть години, кількаметрові воронки, знищена школа, руїни на кожному кроці…
Та я зрозуміла, що, по-перше, поруч мій чоловік. З нами волонтери. На мені бронежилет. Тож маю мобілізуватися і якісно зробити свою роботу, швидко її закінчити, аби не наражати на небезпеку людей, які погодилися зустрітися й організувати цю зйомку”.
Зараз Анастасія Мєтєлєва опрацьовує зібраний матеріал. Вона планує зробити кілька серій або один великий проєкт і просувати їх у Європі, можливо, в Америці. У музеях чи інших установах, які погодяться поширювати інформацію про війну в Україні.
“Нам важливо про це нагадувати і захищати світ від росії”, – на цьому завершилася наша розмова з Настею Мєтєлєвою наприкінці червня.
По поверненні до Словаччини Настя Мєтєлєва запропонувала фоторепортаж про зруйновані будинки у Запоріжжі Словацько-Українському Центру Партнерства (Slovensko-Ukrajinské Centrum Partnerstva), який розмістив його на своєму Інтернет-ресурсі 8 липня. За три дні той же ресурс оприлюднив оповідь про теракт росіян в Оріхові зі світлинами Насті “Місце, якого вже немає…”
Попри душевний біль, Настя готує проєкт “Незламний Оріхів”.
Сил і наснаги!
Ганна ЧУПРИНА, фото Анастасії МЄТЄЛЄВОЇ та Миколи КОЛОДЯЖНОГО
“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів”
