Цей матеріал був написаний для участі у ІV Всеукраїнській науково-практичній краєзнавчій конференції «Минуле і сучасність: Таврія. Херсонщина. Каховка», що відбулася 8-9 жовтня 2021 року. Через тодішні ковідні обставини захід пройшов здебільшого онлайн, гостей було небагато. Збірка матеріалів, серед яких залучені автором наші краєзнавці Юрій Вілінов та Микола Єременко, не була надрукована, хоча її готовили до друку.
Нинішні обставини поєднують Запоріжжя та Нову Каховку ще сильніше. Через спільну підтримку, через безцінні для усіх нас втрати. Тому, думаю, буде цікавим і фактаж, зібраний за більш ніж десять років краєзнавчих досліджень та у спілкуванні із свідками епохи. Син художника, Олег Сагайдак, ретельно перевірив статтю і дав дозвіл на публікацію. Впевнена, що він пам’ятає більше, ніж ми змогли зібрати тут. А ось втрачене, залишене вдома, в окупованому місті,.. Згадувати про родинні архіви у таких обставинах – гострий біль. Та й забувати не можна.
У червні Юрій Іванович Сагайдак мав день народження. Думаю, 12 червня 1909 року – за старим стилем, 27-го – за новим.
З самого народження міста Нова Каховка наповнював його культурне життя своїми різнобічними талантами художник, письменник та поет Юрій Сагайдак. Мистецький шлях Юрія Сагайдака був перерваний війною, та й у післявоєнні роки він невтомною працею поповнив запорізькі і новокаховські музеї, збагатив літературний простір щирими емоціями свого таланту. Юрій Сагайдак був делегатом трьох з’їздів письменників України. Приймав участь у художніх виставках у Москві, Києві, Запоріжжі, Херсоні. Зробив десятки виставок у Новій Каховці. Його творчість зосереджена більшою мірою на літописі будівництва Дніпрогеса та Дніпрогеса-2, Каховської ГЕС та міста Нової Каховки. Літературні твори друкувались у всесоюзних газетах та журналах [«Правда» – нарис про Нову Каховку «Місто сонця», «Известия», «Огонек», «Смена»], українських – «Радянська Україна», «Молодь України», «Культура і життя», «Літературна газета», «Надніпрянська правда», «Дніпро», «Маяк», у пресі Нової Каховки. У творчому спадку митця – поеми, нариси, оповідання, вірші, повісті, сотні малюнків, акварелей та олійних картин.
За життя Юрій Сагайдак мав творчі перетини із Олександром Довженком, Олесем Гончаром, Семеном Скляренком, Максимом Рильським, Володимиром Сосюрою, Андрієм Малишком, Володимиром Юрезанським та іншими творчими людьми.
Художник Юрій Іванович Сагайдак народився 6 червня 1909 року у німецькій колонії у шести кілометрах від Гуляйполя Олександрівського повіту Єкатеринославської губернії [нині Запорізька область]. Маємо уточнення від краєзнавця Миколи Єременка, який називає можливим місцем народження художника хутір Шагаров, географічне місцезнаходження якого співпадає з описом, наданим родиною. А щодо дати народження – син художника Олег Юрійович Сагайдак називає інтервал з 12 по 27 червня 1909 року.
Батько майбутнього художника, Іван Іванович Сагайдак, працював механіком у колонії. Мати Юрія Сагайдака Марія Волковинська мала сім братів, шість з яких були розстріляні більшовицькою владою за те, що воювали в Революційній повстанській армії Нестора Махна. Врятувався єдиний брат Кирило Волковинський, який зумів виїхати з рідних місць, згодом отримав лікарську освіту, жив, вірогідно, у Києві. Зв’язок із дослідником життєпису Нестора Махна Волковинським Валерієм Миколайовичем наразі не встановлений. Та за спогадами, Нестор Махно бував у родині Івана Сагайдака, незважаючи на те, що після революційних подій той очолив комнезам у Пологах – місцевий комітет незаможників. Якось анархіст та більшовик порозумілися.
Розбіжності у поглядах та погані стосунки із мачухою, яка була проти того, щоб пасинок, який змалечку тягнувся до мистецтва та грав на скрипці, мав Юрій Сагайдак. Тому він поїхав до Києва, за прикладом материного брата хотів вчитись на лікаря та змінив рішення. У 1927 році Юрій Сагайдак поступив до Київського художнього інституту.
У 1924-1930 роках серед викладачів Київського художнього інституту [КХІ] були найвидатніші художники свого часу: Олександр Богомазов, Михайло Бойчук, Василь та Федір Кричевські, Володимир Татлін, Віктор Пальмов, Павло Голуб’ятников, Казимир Малевич та ін. [1] У ці ж часи майбутній запорізький художник та педагог Володимир Гончаренко [1908-1993] вчився в Олександра Богомазова. Вчителем живопису Юрія Сагайдака був Фотій Красицький, онук Тараса Шевченка по сестрі Катерині. У родині бережуть студентські документи Юрія Сагайдака.
У 1930 році КХІ зазнав структурних змін, були втрачені декілька факультетів, того ж року відбулася перша чистка педагогічного складу: звільнили найпрогресивніших викладачів, змінили ректора [1].
Інститут Юрій Сагайдак не закінчив, провчившись лише до четвертого курсу. Причиною, за якою Юрій у 1932 році перервав навчання, став голод. “На старших курсах Київського художнього інституту у той час залишилось по п‘ять-шість студентів”, – переказував слова батька Олег Сагайдак.
Група студентів поїхала на Донбас. Юрій Сагайдак деякий час працював на шахті художником, за виготовлення наочної агітації отримував пайок.
На довоєнні часи прийшовся початок літературної роботи – Юрій Сагайдак як молодий поет був запрошений зустріч із письменниками України, вочевидь, у 1934-му [2]. У 30-ті роки зав’язались стосунки Юрія із Олександром Петровичем Довженком, які тривали все життя видатного кіномитця.
Пізніше Юрій Сагайдак працював науковим співробітником у Бердянському художньому музеї, заснованому у 1930-му, у Маріуполі, де з 1920 року існував краєзнавчий із мистецькою колекцією, у Сталінському художньому музеї [3]. У родині є фотографія документу, датованого 5 липня 1941 року – акт передачі творів мистецтва пересувної виставки у Сталіно Дирекції художніх виставок. Акт підписав і науковий співробітник обласного художнього музею м.Сталіно Юрій Сагайдак.
Вочевидь, там його захопила війна. Юрій Сагайдак воював у складі народного ополчення. Згадував: на 200 ополченців видали десять гвинтівок – а воювати довелось із добре озброєнним ворогом. Було багато загиблих та полонених. Юрій Сагайдак потрапив до концентраційного табору під Бердянськом. Із полону його викупила двоюрідна сестра – за дві хлібини. Німці не надто лютували на початку війни та відпускали червоноармійців, коли за ними приходили родичі – за умови, що полонений не партійний чи не офіцер.
Під час окупації Юрій Сагайдак переховувався у Пологах, де організував підпільну групу. Результатом діяльності групи було знищення величезних німецьких складів боєприпасів на станції Пологи.
Після визволення радянськими військами був призваний до армії та дійшов у її лавах до Кишинева. Але його відкликали з фронту до Запоріжжя. Юрія Сагайдака запримітив Леонід Брежнєв, який із 1947-го по 1950 рік очолював Запорізькі міськком та обком партії. У ці роки Юрій Сагайдак займав посаду художника-документаліста на Дніпрогесі, мав вести літопис відновлення міста і промисловості, відбудову греблі та електростанції. Його дуже цінував начальник будівництва Федір Логинов [з 1946-го по 1954-й – заступник наркома електростанцій СРСР], давав цікаві доручення. Під час роботи на Дніпрогесі Юрій Сагайдак з дружиною жили в котеджному селищі на правому березі Запоріжжя, на вулиці Клубній, 3 – тож на роботу на електростанцію художник ходив пішки.
З огляду на рівень освіти та музейного досвіду цілком виправданим виглядає стаття у газеті, де Юрій Іванович аналізує роботи митців, представлені на третій обласній виставці робіт художників Запорізької області у листопаді 1950 року [4]. Деякий час Юрій Сагайдак був редактором газети «Червоне Запоріжжя».
Після повоєнного пуску Дніпрогесу Федір Логінов отримав призначення очолити будівництво Сталінградської ГЕС, а Юрій Сагайдак, захоплений романтикою, поїхав на новий Дніпробуд – будівництво Каховської ГЕС. Туди, у нове місто на Дніпрі, перевіз сім’ю – дружину Любов Пантелеївну [1929-2019] із сином Олегом. У Новій Каховці народився молодший син Юлій.
І на новому місці Юрій Сагайдак відразу почав друкувати в місцевій газеті «Всенародне будівництво» нариси, вірші, малюнки, готував літературні сторінки. У газеті «Наддніпрянська правда» вийшло не менше тисячі його статей.
У Новій Каховці Юрій Сагайдак працював на будівництві магістрального каналу, в Каневі – на спорудженні ГЕС, до Запоріжжя поїхав будувати Дніпрогес-2. І постійно писав Нову Каховку, робив виставки. Хоча, як згадують у родині, Сагайдак вважав себе більше поетом, ніж художником.
Написав дитячу пригодницьку книжку, але в Києві її розкритикували – автора це дуже засмутило. Створив повість про Гната Шило, безрукого художника з села Британи [зараз Дніпряни Херсонської області], який мав надзвичайну долю. Освіту отримав ще за колоністів, у Германії, довгий час професійно навчав у рідному селі дітей малюванню, був страчений німцями у 1943-му…
Між тим, поетичні та ліричні прозові твори, вірші, оздоблені графічними роботами Юрія Сагайдака, друкувала не тільки регіональна, а й центральна преса. “Місто креслилось на ватмані і народжувалось з пісень, з сонячних променів як прекрасна Афродіта з піни морських хвиль”, – писав художник у нарисі «Я люблю Нову Каховку».
Де б не працював художник, його всюди чекала ідеологічна робота: плакати, навіть вірші до різних подій та дат. При цьому майже все життя прожив безпартійним, комуністом став лише у літньому віці. Юрій Сагайдак не був «вільним художником», але шукав такої роботи, щоб можна було писати і малювати. Хоча не мав своєї майстерні, не був членом професійних художніх організацій. Мав не багато друзів-художників.
Знайомство із Альбіном Гавдзинським почалось, як тільки молодий одеський художник закінчив навчання та приїхав писати будівництво Каховської ГЕС та нового міста. Зо п’ять років Альбін приїздив до Нової Каховки, завжди заходив у гості до родини Сагайдаків. Так маленьке ошатне місто пов’язало Юрія Сагайдака та Альбіна Гавдзинського – у творчому спадку кожного особливе місце посідає мальовнича Нова Каховка.
У 1961 році Юрій Сагайдак і Альбін Гавдзинський зробили велику спільну виставку у Новокаховському Палаці культури. А після виставки, на якій картини були подаровані місту [360 картин передав Юрій Сагайдак, 234 – Альбін Гавдзинський], їх закрили у підвалі ДК. Сагайдак обурився. Писав до Києва, друкував статті в газетах «Правда України», «Культура і життя». І в 1967 році домігся створення у Новій Каховці картинної галереї [раніше у цій будівлі в центрі міста, біля пошти, знаходився комбінат побутового обслуговування населення].
У 2003 році галерея отримала ім’я Альбіна Гавдзинського, художник став почесним громадянином міста Нова Каховка. [А на квартирі Сагайдаків на знак подяки у 1968 році поставили телефон.]
360 картин Юрія Сагайдака були розподілені міськими властями до шкіл та громадських закладів. Прикрасивши на деякий час міські будівлі, вони «розчинилися» в історії. Частина картин попсована, частина втрачена. Зараз у фондах Новокаховської картинної галереї всього одна робота Юрія Сагайдака. У колекції музею міста їх чотири.
Десять картин на 2009 рік перебували у Новокаховської школі №2. Ще чотири були вкрадені з цієї ж школи влітку того ж року. Та заяву до міліції про крадіжку не прийняли, оскільки картини були подаровані художником місту, тобто передані безкоштовно. Тому ніяких матеріальних претензій бути не могло…
Юрій Сагайдак пішов з життя у 1985 році, під день свого 76-річчя. Похований на Новокаховському кладовищі. Невелику кількість робіт зберігає син Олег Юрійович Сагайдак. Він теж художник, бере участь у виставках…
***
Запис розмови із Олегом Сагайдаком, 21 лютого 2010 року. Місто Нова Каховка.
– У Запорізькому краєзнавчому музеї зберігається біля 30-ти портретів людей, що працювали на відбудові Дніпрогесу – бетонярів, інженерів, керівників. Це роботи Юрія Сагайдака для дошки пошани?
– Не обов’язково. У нього було більше тисячі портретів, зроблених і у Запоріжжі, і у Новій Каховці.
Батько працював на Дніпрогесі. Робив виставки, і в машинному залі також. До Нової Каховки із Запоріжжя переїхала велика кількість гідробудівників, і я пам’ятаю, як сусідка, теж із Запоріжжя, розповідала, що популярність у батька на той час була дуже велика. Як поет він був першим,і до того ж – відомий художник.
Та батько цим не переймався. Його займала робота, малювання, вірші…
Юрій Сагайдак не тільки малював, а й писав, тому другий відділ Новокаховського міськкому партії – по пропаганді – постійно давав йому доручення, він постійно був задіяний. Малював карикатури на замовлення міськкому партії – безкоштовно. Дванадцять «Вікон сатири» треба заповнити, і він малює. Фарби, папір – все його, а до того ж мав роботу, йому доводилося вночі малювати… І він одного разу звернувся: та дайте ж грошей, хоч папір та гуаш купити…І – я пам’ятаю цей випадок: батька зобразили у карикатурі, де він вимагає грошей з простягнутою рукою…
А щодо невдоволення цими партійними дорученнями, то мовчи! Батько дуже добре знав, чим це «пахло» від НКВД, скільки там загинуло народу… Він ще з дитинства це усвідомив, бо на той час, коли у нього на батьківщині знищували махновців, коли на очах вбивали родичів, йому було 11-12 років, і він намертво запам’ятав, що казати можна, а що ні. В його рідних місцях усі, що були пов’язані з Махном, були знищені під корінь. Бо дуже рідко хто не був махновцем. Це була селянська партія. Батько його, дід Іван, був робітник і комуніст, тому його не зачепило. А от брати першої дружини діда, яка померла відразу ж після народження батька, служили у Махна, і це їх згубило. Прізвище їхнє було Волковинські. З їхнього роду тільки один брат вижив, він пізніше лікарем працював. А вся рідня загинула. І це ж не просто сім’ями, селами викошували непокірних людей. І не то що там суд якийсь був, – ловили, і там же, де впіймали, і розстрілювали. І по полям, по балкам валялись люди. Бо махновці.
– У батька були брати і сестри?
– У нього були дві зведені сестри, одна жила у Запоріжжі, одна – в Оріхові.
– Яка доля книги про Гната Шило?
– Я не так давно знайшов рукопис, який ми вважали втраченим. Гнат Шило прожив неймовірне життя. Де він тільки не працював! І в якихось цирках виступав, і подорожував, і у громадянській війні приймав участь. І – я вже не знаю за що – цар йому прислав подарунки, і Айвазовський привіз їх сюди. Здавалось би, фантастика. А насправді Айвазовський їхав додому, заїхав сюди по дорозі. Бо дорога на південь була одна. Цар і сам відвідував ці місця, бував в Асканії Нові. …Тут, у Британах, була художня школа Гната Шило. Це була єдина в Херсонській губернії художня школа, не в Херсоні, а саме тут…
– Можу додати, що саме Гнат Шило надихнув запорізького хлопця Олексія Матюшенка – і він став видатним художником.
– А скільки людей вивчив Гнат Шило! Та і батько керував художньою студією, передавав досвід, отриманий у Київському художньому інституті.
***
Творчий спадок Юрія Сагайдака у Запоріжжі
Два малюнка на картоні, розміром 35х50 – портрет головного інженера «Днепрогідро» Ескіна і Калинника, укладальника шляхів на греблі Дніпрогесу, – зберігаються у фондах Музею запорізького козацтва на Хортиці.
У Запорізькому краєзнавчому музеї збереглося значно більше робіт художника. Картина, що зображує Запоріжжя в окупаційні часи, експонується в залі, присвяченому Другій світовій війні. За музейному каталогу вона проходить як картина Ю.Сагайдака і Редіна, №1335, без назви, вказана лише тема – «ВВВ».
У тому ж залі є незвичайний експонат – рукописна книга, оформлена Юрієм Сагайдаком за листами військових років жителів Запорізького краю.
Крім того, в архіві музею зберігались близько двох десятків малюнків Юрія Сагайдака військового часу. Назви їх говорять за себе: «Розстріляна сім’я Шевцових», «Помста українського народу в новій Європі», «Капут [румуни кинули фронт]» … Призначені ці роботи, очевидно, для публікації в газетах воєнних років. Цей альбом малюнків наразі втрачений.
Три великі роботи Юрія Сагайдака відображають етапи відродження Дніпрогесу, від того стану, в якому нашу греблю залишили німці у 1943-му, до практично відтвореного довоєнного виду. Картини 1944, 1946 і 1949 років виконані на полотні олією.
Збережена велика кількість етюдів, малюнків олівцем, акварелей невеликого розміру. На етюдах, в основному, – Дніпрогес.
Портрети практично всі підписані і датовані. Це будівельники та інженерні працівники Дніпробуду періоду його відновлення. Намальовані, вочевидь, для дошки пошани, це роботи приблизно того ж розміру, що і портрети в Музеї запорізького козацтва [6].
Картина «Бетонщиці Дніпрогесу» знаходиться у прес-залі Запорізької гідроелектростанції.
У запорізьких газетах «Червоне Запоріжжя» і «Більшовик Запоріжжя» 1943-1950 років – безліч публікацій і малюнків Юрія Сагайдака.
***
Пам’ять про художника живе у кожному, хто бачив його картини, його літературні твори романтично відтворюють минуле, забарвлюють спогади теплом та ніжністю до рідної землі. “Цей художник вплинув на моє почуття прекрасного, – пише у соцмережах жителька Нової Каховки Олена Яковлєва. – Його картини прикрашали стіни нашої школи… А коли людина бачить прекрасне, вона сама стає кращою!
Сумно, що багато з його полотен щезли. Як би хотілось знову побачити його шедеври! Вони безцінні для мене”.
Чому ж не має наше місто, якому у 2022 виповниться 70 років, вулиці Юрія Сагайдака? Його слід в історії Нової Каховки гідний такої пошани.
Інеса АТАМАНЧУК, фото з архіву автора та Олега САГАЙДАКА
Література
- Філевська Т. Київський Баугауз. Тиждень. 9 квітня 2017 р. URL: https://tyzhden.ua/Culture/188869
- Лубкивский Р. Антоныч и Тычина: неочевидные точки соприкосновения. Газета «День» за 6 ноября 1996 г. URL: https://day.kyiv.ua/ru/article/istoriya-i-ya/antonych-i-tychina-neochevidnye-tochki-soprikosnoveniya
- Жаров А. Картинная галерея города Сталино. 16 октября 2013 г. URL: https://infodon.org.ua/stalino/kartinnaya-galereya-goroda-stalino
- Сагайдак Ю. Художники Запорожья. «Большевик Запорожья» за 26 октября 1950 г.
- Портрет епохи. Графіка художника Дніпробуду Юрія Сагайдака. Сайт ЗОКМ. URL: https://zokm.jimdofree.com/%D0%BC%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%B9/%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%86%D1%96%D1%8F/%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B8-%D0%B5%D0%BF%D0%BE%D1%85%D0%B8/
